Валютна система – сукупність економічних (у т.ч. виробничих), організаційних і правових відносин з приводу функціонування й розвитку валюти існує у трьох основних формах національна міжнародна і світова валютна система. Для національної валютної системи характерні: національна валюта валютні резерви, валютний паритет, курс національної валюти та порядок його дії, умови функціонування національної валюти та золота, умови конвертованості валюти, валютні обмеження та їх форми й методи, механізм використання кредитних важелів міжнародних розрахунків, система валютного регулювання тощо.

Валютна спекуляція – діяльність банків, фірм та фізичних осіб щодо зміни валютних курсів на валютних ринках з метою отримання прибутків. Валютна спекуляція здійснюється як при проведенні валютних операцій, так і без них. У першому випадку це відбувається при виконанні термінових валютних угод, при відсотковому арбітражі без майбутнього (форвардного) покриття. В другому – у формі навмисної відмови від страхування валютного ризику (відмові від хеджування). Виграш або втрата від валютної спекуляції залежать насамперед від правильної оцінки її учасниками динаміки валютних курсів. Втрати від таких спекуляцій можуть призвести до банкрутства банків, фірм, фізичних осіб.

Валютна угода – дво- чи багатосторонні міждержавні угоди, які встановлюють права і зобов'язання, умови і норми валютних відносин, найчастіше – міжнародних розрахунків і кредитування.

Валютне законодавство – сукупність правових норм, що встановлюють порядок здійснення угод з валютними цінностями. Ці угоди здійснюються всередині країни, між організаціями й особами однієї країни з аналогічними суб'єктами іншої країни. В них також передбачено порядок ввезення, вивезення, переказів і пересилання за кордон і з-за кордону національної та іноземної валюти й інших валютних цінностей (платіжних документів в іноземній валюті, цінних паперів тощо).

Валютне заміщення – процес витіснення національних грошей зі сфери грошового обігу іноземними валютами. Валютне заміщення характерне для країн із слабкою економікою та в періоди загострення кризових явищ, коли іноземні валюти значною мірою витісняють національні гроші як засіб обігу, масштаб цін та засіб нагромадження. Причиною валютного заміщення є також прагнення уникнути оподаткування, оплачуючи господарські операції іноземною валютою в тіньовій економіці через численні валютні обмеження та непродумані дії уряду, що стимулюють пошуки нелегальних каналів для здійснення валютних операцій. Здійснення виваженої валютної політики значно обмежує сферу застосування іноземної валюти в Україні. Так, у 1996 рівень доларизації її економіки становив 17%.

Валютне обмеження – система законодавчих або адміністративних правил, спрямованих на обмеження операцій з іноземною валютою, золотом та деякими іншими валютними цінностями. Встановлюються для підтримки курсів національної валюти, урівноваження платіжних балансів концентрації валютних ресурсів у руках держави для посилення міжнародної ліквідності країни, недопущення валют них спекуляцій тощо.

Валютне регулювання – діяльність держави щодо регулювання міжнародних розрахунків і порядку здійснення угод з валютою та валютними цінностями. Мета валютного регулювання урівноваження платіжних балансів, стабілізація валюти, підвищення ефективності економіки та здійснення її структурної перебудови, стимулювання господарської діяльності, боротьба з інфляцією. Більш конкретними цілями валютного регулювання є зміна структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрація валюти в руках держави, стимулювання зайнятості тощо.

Валютний арбітраж – валютна операція між банками щодо купівлі-продажу валют для отримання прибутку. Цей прибуток отримують за рахунок різниці в курсах на різних валютних ринках (просторовий валютний арбітраж) або за рахунок коливання курсів протягом певного часу (часових валютних арбітражів).

Валютний блок – угода між декількома країнами про фіксацію обмінних курсів своїх валют одна щодо одної та щодо валюти-лідера. Практику створення валютного блоку застосовують уряди країн Заходу як додатковий до спорадичних валютних інтервенцій засіб забезпечення стабільності співвідношень між обмінними курсами валют. Одним із найяскравіших прикладів валютного блоку є західноєвропейська валютна система, що охоплює більшість країн ЄС. У межах цієї системи центральні банки Німеччини, Франції, інших країн-учасниць підтримують фіксовані обмінні курси своїх валют одна щодо одної, виходячи з подібних до Бреттон-Вудської угоди правил. Невеликі країни Карибського басейну, Центральної та Південної Америки, Східної Азії та інші також фіксують обмінні курси своїх валют щодо певної потужної валюти (валюти-лідера). Зокрема, латиноамериканські країни пов'язують обмінні курси своїх валки з курсом долара США. Члени валютного блоку нехтують можливістю здійснювати цілком незалежну грошово-кредитну політику, сподіваючись на створення стабільного зовнішньоекономічного оточення, яке сприяє розвитку їх торгівлі з основними партнерами. Більшість валют країн, що розвиваю і вся, «прив’язані» до окремих валют промислове розвинутих країн світу до американського долара – валюти майже 40 країн, французького франка – 13, «спеціальних прав запозичення» (СДР – колективна міжнародна грошова одиниця, утворена в 1969 МВФ) – 11.

Валютний варрант – облігаційний варрант, який дає право на купівлю додаткових цінних паперів того самого позичальника в іншій валюті.