Експортна субсидія

Експортна субсидія – (лат. subsidium – допомога, підтримка) – форма державного стимулювання експорту за рахунок бюджету. Експортні субсидії дають можливість експортерам реалізовувати товари за кордоном за низькими цінами. Це робить їх продукцію конкурентноздатнішою, збільшує обсяги вивезення. Експортні субсидії практикуються як засіб форсування експорту, досягнення активного торгового балансу.

Перше теоретичне обґрунтування експортних субсидій дали меркантилісти, які вважали підтримку вивезення товарів експортних галузей головним завданням державної економічної політики.

У світовій практиці використовуються численні й різноманітні види та форми експортних субсидій, які поділяють на дві групи. До першої належать прямі виплати фірмам-експортерам, тобто експортні дотації. Ця форма субсидіювання в розвинутих країнах найчастіше застосовується щодо сільського господарства. Так, у США вона здійснюється через компенсації фермерам частини витрат на придбання сільськогосподарської техніки, добрив, проведення державою робіт для поліпшення якості земель, будівництво іригаційних систем тощо. Поширенішою формою субсидіювання аграрної продукції є компенсація фермерам різниці між мінімальними закупівельними цінами і цінами реалізації на світових ринках, коли вона експортується. Рівень мінімальних (національних) цін вищий за середньосвітовий, тому різниця покривається фермерам дотаціями з державного бюджету. Однак значнішими за обсягом є непрямі субсидії, податкові пільги, низько відсоткові позики, що надаються експортерам або їх іноземним клієнтам, організація державними представництвами за кордоном реклами, збирання комерційної інформації тощо. Хоча загалом з-поміж експортних субсидій вони невеликі (в обробній промисловості розвинутих країн становлять приблизно 1% від вартості експорту), для окремих товарів (фірм) ці субсидії можуть бути значними.

Найбільшими субсидіями, зокрема, користується сільське господарство. Оскільки пряме субсидіювання практикується не часто, встановити реальний рівень протекціоністської підтримки національних виробників справа непроста. Світове співтовариство, зокрема ГАТТ/СОТ, засуджують експортні субсидії як «нечесну конкуренцію». Кодекс щодо субсидій і відповідних кроків, прийнятий на Токійському раунді ГАТТ, забороняє прямі експортні субсидії. Водночас допускаються певні їх види: дотації регіонам, що знаходяться в несприятливих умовах, дотації на підтримку зайнятості стимулювання науково-дослідної роботи. У разі, якщо буде доведена значна шкода, заподіяна субсидіями окремим секторам економіки країни-імпортера їм дозволяється застосовувати до субсидійованих товарів «компенсаційні мита». Для врегулювання спорів щодо застосування експортних субсидій і кроків у відповідь передбачена спеціальна процедура.

Наслідки використання експортних субсидій неоднозначні. Так, субсидіювання скорочує витрати виробництва і підвищує конкурентоспроможність національної продукції порівняно з імпортною на внутрішньому і на зовнішніх ринках. Але воно здійснюється за рахунок платників податків і потребує їх підвищення. Щодо країни-імпортера, то вона отримує виграш від завезення дешевшої продукції. Ефект вигоди зберігається і за умови запровадження «компенсаційного мита», що забезпечує додаткові надходження до бюджету країни. Експортні субсидії, форсуючи вивезення товарів, збільшують зайнятість і сприяють економічному зростанню. Вони є важливим елементом протекціоністських заходів, створюють штучні переваги окремим виробникам і суперечать міжнародним угодам, тенденції лібералізації.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.