Прокурорський нагляд за виконанням законів при розслідуванні кримінальних справ

Організація нагляду за законністю розслідування кримінальних справ органами дізнання і досудового слідства потребує значної уваги прокурорів міст і районів. Це зумовлено тим, що такий нагляд як самостійна ділянка прокурорської діяльності за своїм обсягом займає провідне місце серед решти функцій прокуратури. До цієї сфери входить нагляд за законністю в діяльності органів дізнання і досудового слідства, що перебувають на території міста, району.

Відповідно ст. 101 КПК України до органів дізнання відносяться: 1) міліція; 2) податкова міліція – у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки; 3) органи безпеки – у справах, віднесених законом до їх відання; 4) командири військових частин, об’єднань, начальники військових установ – у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками і службовцями Збройних сил України у зв’язку з виконанням службових обов’язків або в розташуванні частини, з’єднання, установи; 5) митні органи – у справах про контрабанду; 6) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв – у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ; 7) органи державного пожежного нагляду – у справах про пожежі та порушення протипожежних правил; 8) органи охорони державного кордону – у справах про порушення державного кордону; 9) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Перелічені органи й посадові особи здійснюють і іншу діяльність, але прокурорський нагляд поширюється тільки на їх діяльність, що регламентується кримінально-процесуальним законодавством, тобто проведення дізнання.

До органів досудового слідства відносяться органи, визначені ст. 102 КПК України: 1) слідчі прокуратури; 2) слідчі органів внутрішніх справ; 3) слідчі податкової міліції; 4) слідчі органів безпеки.

Слідчі, незалежно від відомчої належності, виконують тільки функцію розгляду та вирішення заяв і повідомлень про злочини й розслідування справ про злочини, віднесені до їх компетенції. У зв’язку з цим прокурорський нагляд за додержанням законів охоплює всю діяльність органів досудового слідства. Для правильної організації прокурорського нагляду за законністю розслідування кримінальних справ дізнання і досудового слідства доцільно виокремити декілька етапів і безпосередніх об’єктів наглядової діяльності. Ураховуючи предмет нагляду, визначений ст. 29 Закону України "Про прокуратуру", усі вони збігаються з етапами розслідування: виконання невідкладних слідчих дій, притягнення до кримінальної відповідальності, виконання інших слідчих дій, закінчення досудового слідства. При цьому обов’язковими об’єктами прокурорського нагляду в кримінальній справі є: затримання, застосування запобіжного заходу до підозрюваного, обвинуваченого й інші слідчі дії, які обмежують конституційні права і свободи учасників розслідування; притягнення до кримінальної відповідальності; забезпечення прав і законних інтересів учасників досудової стадії процесу; всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин злочину та законне вирішення справи по суті.

Наказ Генерального прокурора України № 4/1гн від 20 квітня 2004 р. всебічно регламентує організацію прокурорського нагляду за додержанням законів усіма органами, які проводять досудове слідство і дізнання. Значну увагу в наказі приділено питанням прокурорського нагляду за законністю проведення першочергових слідчих дій. Згідно з наказом міські, районні, міжрайонні, військові прокурори гарнізонів і прирівняні до них прокурори повинні особисто виїжджати на місця подій з метою належної організації огляду та проведення інших першочергових слідчих дій (п. 3.2 наказу №4/1гн). Особливо важливою є роль прокурора на місці подій як координатора зусиль слідчих і оперативних працівників щодо розкриття злочинів, процесуального закріплення і використання в процесі огляду слідів злочину і речових доказів.

Із переліку першочергових слідчих дій увагу прокурора мають привертати затримання і обшук, що віднесені до найбільш істотних заходів процесуального примусу і під час виконання яких часто трапляються порушення закону. Аналізуючи законність затримання, прокурори повинні враховувати передбачені ст. 106 КПК підстави, а також мету затримання. Органи дізнання і слідства вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі за наявності однієї з таких підстав:

1. коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
2. коли очевидці, у тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що вона учинила злочин;
3. коли на підозрюваному, на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

За наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного. Мета затримання, як визначається в ст. 148 КПК, полягає в запобіганні спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також у забезпеченні виконання процесуальних рішень.

Наказ Генерального прокурора України N3 4/1гн містить також ряд вимог щодо організації прокурорського нагляду за законністю затримання і тримання під вартою підозрюваного. Наказ зобов’язує міських, районних, міжрайонних і прирівняних до них прокурорів щодекадно перевіряти законність тримання в Ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ), кімнатах для доставлених у чергових частинах міськрайвідділів УМВС, на гауптвахтах, у кімнатах тимчасового затримання у військових частинах та інших місцях тимчасового обмеження волі громадян (п. 5.1 наказу). Прокурори зобов’язані особливу увагу приділяти виявленню фактів порушення прав і свобод людини та громадянина при затриманні, узятті під варту притягненні до кримінальної відповідальності, невідкладно вживати заходів до їх фактичного поновлення та притягнення винних службових осіб правоохоронних органів до встановленої законом відповідальності.

Одержавши заяву затриманого про застосування незаконних методів слідства, прокурор повинен негайно її перевірити.

Стаття 22 КПК забороняє домагатися показань обвинуваченого й інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних дій, а ст. 373 КК встановлює кримінальну відповідальність за примушення давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство.

Ураховуючи особливості суспільної небезпеки такого виду злочинів, які грубо порушують вимоги ст. 28 Конституції України, прокурор після одержання заяви від затриманого повинен негайно його опитати, за необхідності направити на судово-медичний огляд, а також невідкладно провести інші дії, зумовлені конкретними обставинами. Така перевірка має самостійний характер і повинна проводитися поза справою, яка розслідується. За результатами перевірки прокурор приймає рішення, відповідно до ст. 97 КПК, про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи. У разі підтвердження фактів застосування незаконних методів розслідування або незаконного порушення кримінальної справи прокурору необхідно вжити заходів, які виключали б можливість подальшого протиправного впливу на затриманого. Особливу увагу прокурор повинен звертати на факти використання органами дізнання і слідчими затримання і взяття під варту як засобу одержання від підозрюваного, обвинуваченого визнання вини у вчиненні злочину.

Важливою умовою правильної організації прокурорського нагляду є інформаційне забезпечення, яке Гарантує своєчасне та повне одержання прокурором даних про затримання особи. Згідно зі ст.ст. 106, 115 КПК орган дізнання, слідчий, затримавши особу, підозрювану у вчиненні злочину, зобов’язані скласти протокол, копію якого з переліком прав та обов’язків негайно вручити затриманому, а також направити прокурору. У ст. 106 КПК вказується не конкретний термін, у який прокурор повідомляється про затримання особи, а це повинне робитися "негайно". Таке формулювання закону передбачає, що повідомляти прокурора про затримання необхідно в той же час, як тільки буде складено протокол. У практичній діяльності органів прокуратури така неконкретність створює труднощі, тому логічно було б в статті визначити конкретний термін -24 години.

Заслуговує на поширення досвід ряду районів, коли про факт затримання прокурор повідомляється негайно по телефону, а потім надсилається письмове повідомлення – копія протоколу. Такий порядок дозволяє прокурору мати більше часу, необхідного для перевірки законності затримання.

Особливу увагу прокурор повинен приділяти перевірці законності проведення обшуку та виїмки. Ці слідчі дії мають поширений характер, бо допомагають одержати докази в кримінальній справі. Вони дозволяють відшукати та вилучити знаряддя злочину, речі й інші предмети, документи, необхідні для встановлення істини в справі, або забезпечити цивільний позов.

При проведенні обшуку слідчі й органи дізнання вирішують такі завдання:

1. перевіряють і закріплюють докази або одержують нові докази;
2. перевіряють розроблені слідчі версії;
3. виявляють обставини, які сприяли вчиненню злочину.

Поряд зі слідчими діями, які в деяких випадках є продовженням обшуку, слід указати виїмку. Виїмка – це слідча дія, яка проводиться з метою вилучення предметів і документів, що мають значення в справі, про які відомо, що вони знаходяться у визначеної особи чи у визначеному місці (ст. 178 КПК). При проведенні виїмки слідчі й органи дізнання вирішують такі ж завдання, що й при обшуку.

Зміни, внесені до Кримінально-процесуального кодексу законом від 21 червня 2001 р. з метою його узгодження з нормами Конституції, не врегулювали повною мірою порядок виконання таких процесуальних дій, як обшук і виїмка.

У науковців і практичних працівників при виконанні даних дій, серед інших, виникає питання щодо обшуку житла або іншого володіння особи. Закон чітко визначає: "Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді" (ч. 5 ст. 177 КПК). Безумовно, що в цій частині кодексу знайшли повне відображення вимоги ч. 1 ст. 30 Конституції України, яка Гарантує кожній особі право на недоторканність житла. Постає потреба у визначенні поняття "житло або володіння особи". Від правильного визначення в деяких випадках залежить, яку норму кримінально-процесуального закону треба застосовувати слідчому, одержувати йому в прокурора санкцію на обшук чи звертатися з поданням до суду. У кримінально-процесуальному законодавстві ці питання не знайшли чіткого визначення, тому доцільно враховувати судову практику. Пленум Верховного Суду України в Постанові № 12 від 25 грудня 1992 р. "Про судову практику по справах про корисливі злочини проти приватної власності" роз’яснив: "Житло – це приміщення, яке призначено для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната готелю, дача, садовий будинок і т.п.), а також ті його складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна чи задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори і т.п.). Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового мешкання (відокремлені вщ житлових будинків погреби, гаражі, інші будови господарського призначення), службові приміщення, сейфи, приміщення, вільні для доступу публіки, і т.п.".

Таким чином, Верховний Суд України дав поняття "житло", що, безумовно, має практичне значення. Водночас необхідно звернути увагу, що це роз’яснення Пленуму Верховного Суду було зроблено до прийняття Конституції України. Ми вважаємо, що з урахуванням конституційних вимог до "житла та іншого володіння" слід віднести не тільки безпосередньо житло, але й інші приміщення, не призначені й не пристосовані для мешкання, тобто всі інші господарські будівлі, призначені для задоволення життєвих потреб людини.

У зв’язку з цим вирішення питання про те, за дозволом якого органу проводити обшук, є однозначним: тільки на підставі постанови суду.

З метою недопущення порушень законодавства при проведенні обшуку та виїмки в законодавчому порядку передбачено ряд заходів, які забезпечують контроль за їх виконанням (ст. 177 КПК). Так, у невідкладних випадках, коли обшук було проведено без санкції прокурора, слідчий у добовий строк повідомляє прокурора про такий обшук і його результати. Якщо обшук було проведено без постанови судді, то слідчий також протягом доби з моменту проведення цієї слідчої дії повідомляє прокурора. При цьому в законодавчому порядку визначено, що таке повідомлення здійснюється у формі направлення копії протоколу обшуку з зазначенням причин проведення обшуку без постанови судді.

Таким чином, при проведенні обшуку без постанови судді чітко визначено, у якій формі про ці слідчі дії повідомляється прокурор, а при проведенні обшуку без санкції прокурора форми повідомлення законодавством не визначено.

У практичній діяльності такі неузгодженості призводять до того, що існують різні форми інформування прокурора про обшук без його санкції: телефонне повідомлення, направлення письмової інформації або копії протоколу. Усе це зменшує гарантії законності при проведенні обшуку без санкції прокурора. Уважаємо, що в законодавчому порядку необхідно встановити таку ж форму інформування, як і при проведенні обшуку без постанови судді, тобто направлення прокуророві копії протоколу обшуку.

Крім цього, необхідно звернути увагу на ряд інших особливостей обшуку та виїмки. Так, зауваження присутніх під час обшуку та виїмки з приводу тих чи інших дій слідчого заносяться до протоколу (ст. 188 КПК). За наявності зауважень на неправильні дії, допущені під час цих слідчих дій, слідчий не пізніше двох днів повідомляє про це того прокурора, котрий здійснює нагляд за слідством (ст. 189 КПК). У якій формі слідчий повідомляє про це прокурора, законодавством не визначено. Думаємо, що в цьому випадку повідомляти прокурора також слід, надіславши йому копію протоколу обшуку.

Прокурор, одержавши протокол проведених слідчих дій без його санкції або без постанови судді, а також із зауваженнями, повинен визначити законність цих слідчих дій, звернути увагу на причини проведення обшуку без його санкції або постанови судді, установити, чи були "невідкладні випадки" для обшуку, і зробити висновок щодо законності цих слідчих дій. Даючи оцінку законності дій слідчого з урахуванням зауважень у протоколі на неправильні дії під час обшуку, прокурор повинен їх вирішувати, виходячи з вимог ст. 234 КПК, тобто як письмову скаргу. При цьому слідчий повинен направити не тільки копію протоколу з зауваженнями, але й свої пояснення. Прокурор протягом трьох днів після одержання такої скарги зобов’язаний вирішити її та повідомити про результати скаржника (ст. 235 КПК).

Таким чином, прокурор, перевіряючи підстави для проведення цих слідчих дій і наявність причин, що зумовили їх проведення без постанови судді або санкції прокурора, повинен звернути увагу на достовірність "невідкладних випадків" і їх обґрунтованість. Для цього прокурор вивчає матеріали справи й у разі виявлення фактів незаконного проведення обшуку або незаконної виїмки предметів, які не відносяться до справи, повинен ужити заходів прокурорського реагування.

Законність інших невідкладних слідчих дій, як правило, перевіряється тільки після надходження скарг. У всіх інших випадках перевірка законності проводиться на більш пізніх етапах слідства: при перевірці законності притягнення до кримінальної відповідальності; обрання запобіжних заходів; продовження строків розслідування і тримання під вартою; при зупиненні досудового слідства, а також при закінченні розслідування.

Після прийняття Конституції України пріоритетним напрямком у діяльності прокуратури з нагляду за додержанням законності при розслідуванні злочинів стало забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального процесу. Органи дізнання і слідчі повинні забезпечити права всіх осіб, причетних до кримінально-процесуальної діяльності, і перш за все потерпілих і підозрюваних (обвинувачених), яким для захисту їх законних інтересів Кримінально-процесуальним кодексом передбачено значний обсяг прав.

Наглядову діяльність стосовно забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу доцільно організовувати на всіх найбільш важливих етапах розслідування: при вирішенні питання про порушення кримінальної справи, виконанні невідкладних слідчих дій, особливо при затриманні підозрюваного та проведенні обшуку, пред’явленні обвинувачення й обранні запобіжного заходу, при забезпеченні всебічності, повноти й об’єктивності розслідування, а також при прийнятті остаточних процесуальних рішень у справі.

Забезпечення прав і законних інтересів повинне бути головним, обов’язковим завданням наглядової діяльності прокуратури при перевірці законності процесуальних рішень і проведенні слідчих дій, які обмежують конституційні свободи та права громадян. Крім цього, у процесі розслідування необхідно постійно контролювати додержання органами дізнання і слідчими статей КПК, які регламентують правовий статус учасників процесу.

У міськрайпрокуратурах повинен бути встановлений порядок негайної перевірки і, у необхідних випадках, оперативного реагування на звернення до прокуратури учасників процесу і громадян у зв’язку з порушенням їх прав і законних інтересів під час розслідування злочинів. Така організація нагляду сприятиме попередженню, виявленню й усуненню порушень прав і законних інтересів учасників процесу.

Важливим об’єктом прокурорського нагляду є законність притягнення до кримінальної відповідальності й обрання запобіжним заходом узяття під варту підозрюваного (обвинуваченого), яке повинне здійснюватися в суворій відповідності до встановленої КПК процедури. З цією метою прокурору доцільно взяти участь у пред’явленні обвинувачення й допиті обвинуваченого, витребувати кримінальну справу для перевірки законності й обґрунтованості пред’явленого обвинуваченого. Прокурор може скасувати незаконну та необґрунтовану постанову про притягнення як обвинуваченого, закрити кримінальну справу в цілому або стосовно конкретної особи, особисто пред’явити обвинувачення або дати вказівку про це органу, що проводить розслідування, а також про обсяг обвинувачення і кваліфікацію злочину.

Чинний Кримінально-процесуальний кодекс не передбачає згоди прокурора на притягнення як обвинуваченого. Але передбачається, що копія постанови про притягнення як обвинуваченого негайно надсилається прокуророві (ст. 132 КПК). Крім цього, згідно зі ст. 140 КПК у разі відмови обвинуваченого поставити підпис у протоколі слідчий робить на ньому відмітку про відмову від підпису і зазначає мотиви відмови, про що сповіщає прокурора.

Таким чином, прокурор має можливість своєчасно перевірити законність притягнення до кримінальної відповідальності. Тому дуже важливо, щоб у міськрайпрокуратурах було встановлено дієвий контроль за своєчасністю надходження копій постанов про притягнення як обвинуваченого. Ознайомившись з постановою, прокурор у необхідних випадках може витребувати кримінальну справу для перевірки законності й обґрунтованості притягнення як обвинуваченого.

Здійснюючи нагляд, прокурор приділяє значну увагу законності застосування такого запобіжного заходу, як узяття під варту. У наказі Генерального прокурора України №4/1гн наголошується на необхідності додержання вимог КПК щодо обрання запобіжним заходом взяття під варту: "...ретельно вивчати необхідність застосування цього запобіжного заходу, при потребі допитувати особисто підозрюваного чи обвинуваченого, а неповнолітніх – завжди" (п. 5.4 наказу).

Законність узяття під варту підозрюваних і обвинувачених значною мірою залежить від організації наглядової діяльності в міськрайпрокуратурі. З метою запобігання порушенням закону прокурору необхідно приділяти особливу увагу неухильному виконанню вимог ст. 155 КПК, детально ознайомлюватися з матеріалами справи, у яких містяться підстави для взяття під варту. Перш ніж дати згоду на взяття під варту відповідно до ст. 1652 КПК, прокурор зобов’язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення.

З цих вимог закону можна зробити висновок, що питання доказовості вини обвинуваченого й обґрунтованості підозри відносно затриманого, як І раніше, Залишається основним для прокурора. Тому вимоги, які ставилися до прокурора тоді, коли остаточне рішення з цього питання він приймав сам, є обов’язковими і сьогодні. Як зазначають Д.М. Бакаєв і А.М. Балашов, "для того щоб правильно вирішити питання про арешт громадянина, прокурор перш за все перевіряє законність і обґрунтованість пред’явленого йому обвинувачення. Це пов’язане з тим, що запобіжні заходи відповідно до закону обираються, як правило, обвинуваченому. При цьому прокурор повинен перевіряти наявність доказів усіх чотирьох елементів складу злочинів – об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта і суб’єктивної сторони. У цьому плані особливу увагу прокурор приділяє перевірці доказів вини обвинуваченого".

Незважаючи на те, що зараз остаточне рішення з цих питань приймає тільки суд, прокурор також повинен переконатися в достовірності та достатності доказів, які підтверджують вину обвинуваченого (підозрюваного). З цією метою на підставі ст. 227 КПК він може витребувати від органів дізнання і досудового слідства кримінальну справу й інші відомості про вчинений злочин. Для вирішення цих питань прокурор за необхідності може допитати підозрюваного (обвинуваченого), що відповідає вимогам п. 5 ст. 227 КПК.

У наглядовій діяльності прокуророві слід приділяти увагу додержанню строків тримання під вартою. Ці строки та порядок їх продовження регламентовано ст. 165-3 КПК, згідно з якою такі питання вирішуються судом. При вивченні клопотання про продовження строку тримання особи під вартою міськрайпрокурори повинні перевіряти законність тримання під вартою, наявність для цього підстав, передбачених ст.ст. 155, 156, 165-3 КПК. У випадках, коли підстави для тримання особи під вартою відпали, міськрайпрокурори повинні звільнити її з-під варти. Відповідно до ст. 156 КПК: "У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, якщо цей строк не продовжено у встановленому ...порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов’язані негайно звільнити особу з-під варти".

Таким чином, відповідно до закону скасування або зміна запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою здійснюється на підставі вмотивованої постанови органів дізнання, слідчого і прокурора. Чи повинні слідчий та органи дізнання постанову про звільнення з-під варти погоджувати з прокурором? У законодавчому порядку вирішення цього питання не передбачено. Думаємо, що така постанова не потребує погодження з прокурором. Водночас прокурор, здійснюючи нагляд за продовженням строку тримання під вартою, повинен звертати увагу на додержання строків звернення з поданням до суду. Законодавством (ст. 165-3 КПК) визначено, що подання про продовження строку тримання особи під вартою повинне бути подано до суду: 1) при продовженні строку тримання під вартою до чотирьох місяців – не пізніше як за п’ять діб до закінчення строку тримання особи під вартою; 2) при продовженні строку тримання під вартою до дев’яти місяців – не пізніше п’ятнадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою; 3) при продовженні строку тримання під вартою до вісімнадцяти місяців – не пізніше двадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою. Порушення слідчими вказаних вимог закону в кожному конкретному випадку вимагає правової оцінки з боку прокурора. При цьому слід ураховувати, що зазначені строки встановлено законом, тому прокурор повинен розцінювати факти порушення строків як порушення вимог закону.

Один із важливих напрямків нагляду за додержанням при проведенні дізнання та досудового слідства – не викопай» вимог ст. 22 КПК про всебічне, повне и об’єктивне дослідження обставин справи в процесі розслідування. Реалізація вимог про всебічне, повне й об’єктивне дослідження відбувається на всіх стадіях розслідування, але найбільші можливості їх забезпечення будуть після пред’явлення обвинувачення, оскільки ця стадія спрямована на перевірку дій і розширення доказової бази. Прокурор у процесі нагляду повинен звертати увагу на виконання цих важливих вимог закону, а виявивши факти його невиконання або неналежного виконання, має негайно відреагувати: дати вказівку в справі, а можливо, і усунути особу, яка проводить дізнання чи слідство, від дальшого розслідування. Слід зазначити, що в практичній діяльності органів дізнання і слідства однобічність, неповнота та необ’єктивність дуже поширені. Вони зумовлюються, зокрема, і недоліками в організації прокурорського нагляду, коли виконання вимог ст. 22 КПК перевіряється не в процесі розслідування, а лише при закінченні слідства, коли прокурор оцінює законність І обґрунтованість остаточного процесуального рішення і коли в ряді випадків бувають втрачені реальні можливості для усунення недоліків розслідування. Тому, організуючи нагляд за виконанням вимог ст. 22 КПК, прокурор повинен своєчасно проводити перевірку і давати правильні вказівки щодо усунення порушень цієї норми закону.

Заключним етапом прокурорського нагляду за виконанням законів при розслідуванні злочинів є нагляд за законністю дій і рішень при закінченні провадження в кримінальній справі Більшість справ закінчуються поданням прокурору для затвердження обвинувального висновку і направлення їх до суду. До направлення справи прокурору слідчий, визнавши, що досудове слідство закінчено, повідомляє про це потерпілого, його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників {ст. 217 КПК), а також обвинуваченого і його захисника (ст. 218 КПК), роз’яснює їм право ознайомитися з матеріалами розслідування І подає справу для ознайомлення.

Закон не обмежує час ознайомлення з матеріалами справи і дозволяє виписувати з неї будь-які відомості. Водночас якщо обвинувачений І його захисник явно намагатимуться зволікати, ознайомлюючись зі справою, слідчий вправі своєю вмотивованою постановою визначити певний строк для ознайомлення з матеріалами справи. Така постанова підлягає затвердженню прокурором (ст. 218 КПК). Висновок слідчого про явне затягування ознайомлення зі справою є оцінним, тому прокурор перед затвердженням постанови повинен переконатися, що для такого висновку слідчий має достатні підстави. З цією метою прокурору доцільно ознайомитися з документацією про час ознайомлення обвинуваченого і його захисника з матеріалами справи, з їх доводами. Крім того, прокурору необхідно оцінити достатність установленого слідчим строку для ознайомлення з матеріалами справи, ураховуючи обсяг і характер інформації та інші обставини.

Прокурор повинен приділяти пильну увагу скаргам на відмову слідчого в задоволенні клопотання обвинуваченого і його захисника про доповнення матеріалів розслідування. При цьому прокурор протягом трьох днів після одержання скарги зобов’язаний вирішити її та повідомити про результати скаржника (ст. 235 КПК). Рішення за скаргою прокурор приймає на підставі вивчення матеріалів справи.

Якщо він визнає скаргу обґрунтованою, то дає вказівку про виконання клопотання. У разі відмови в задоволенні скарги прокурор своє рішення повинен мотивувати. Це рішення може бути оскаржене вищому прокуророві (ст. 235 КПК).

Після ознайомлення обвинуваченого й інших осіб, перелічених у законі, з матеріалами кримінальної справи слідчий передає її з обвинувальним висновком прокурору. Прокурор вивчає матеріали справи відповідно до вимог ст. 228 КПК і приймає одне з рішень, передбачених ст. 229 КПК: 1) затверджує обвинувальний висновок або складає новий обвинувальний висновок; 2) повертає справу органу дізнання або слідчому із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування; 3) закриває справу, склавши про це постанову.

Після затвердження обвинувального висновку прокурор направляє справу до суду та повідомляє обвинуваченого, до якого суду її направлено. Якщо обвинувачений перебуває під вартою, то прокурор у письмовій формі повідомляє адміністрацію слідчого ізолятора про направлення справи до суду.

Значний обсяг роботи в діяльності прокурора складає нагляд за законністю і обґрунтованістю закриття кримінальних справ. Організація прокурорського нагляду за законністю закриття кримінальних справ залежить від підстав прийняття такого рішення. Підстави та порядок закриття кримінальних справ на стадії досудового слідства регламентовано законодавством України. Існують три групи підстав: 1) у зв’язку з наявністю підстав, які дозволяють звільнити від кримінальної відповідальності за злочин (ст.ст. 7 – 11і КПК); 2) у зв’язку з наявністю обставин, які виключають провадження в кримінальній справі (ст. б КПК); 3) за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину ( п. 2 ст. 213 КПК).

У першому випадку органи дізнання і досудового слідства направляють справу до суду для вирішення питання про закриття справи і звільнення від кримінальної відповідальності, якщо в судовому засіданні буде встановлено підстави для закриття справи, передбачені статтями 7 (вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність, або ця особа перестала бути суспільно небезпечною); ст. 72 (у зв’язку з дійовим каяттям особи); ст. 8 (у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим); ст. 9 (у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру); ст. 10 (у зв’язку з передачею особи на поруки); ст. 11і (у зв’язку з закінченням строків давності). У такому разі суд, вислухавши думку учасників судового розгляду і висновок прокурора, закриває справу. Направляючи до суду справу для закриття на підставі ст.ст. 7 КПК, прокурор повинен перевірити додержання передбачених законом умов для закриття справи і тільки після цього давати згоду на закриття провадження в справі та направлення її до суду.

Для закриття справи в разі встановлення обставин, що виключають провадження (ст. 6 КПК), згоди прокурора не потрібно, але він повинен перевірити законність і обґрунтованість прийнятого рішення. З цією метою прокурор має встановити такий порядок, щоб кожна справа, яка закривається з цих обставин, негайно направлялася до прокуратури для перевірки.

При закритті кримінальної справи за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину рішення приймається стосовно конкретної особи, але справа не закривається, а слідство в справі зупиняється і злочин залишається нерозкритим. У зв’язку з цим прокурор здійснює нагляд за тим, щоб слідчий особисто, а також через оперативно-розшуковий підрозділ проводив заходи до встановлення особи, яка вчинила злочин. Копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, яка була притягнута до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої було порушено справу, а також потерпілому та цивільному позивачеві (ст. 214 КПК).

У випадках, коли кримінальна справа відносно особи закривається й особа звільняється з-під варти, прокуратура області повинна проводити перевірку законності притягнення особи до кримінальної відповідальності та взяття під варту. З цією метою справа впродовж трьох днів направляється в прокуратуру обласного рівня (п. 12.1 наказу №4/ Ігн).

Якщо прокурору надходить справа з постановою про направлення до суду для вирішення питання щодо застосування примусових заходів медичного характеру, він після вивчення матеріалів кримінальної справи може прийняти одне з таких рішень:

1. погодитися з постановою, затвердити її та надіслати справу до суду;
2. визнати, що психіатрична експертиза й інші докази, зібрані в справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан обвинуваченого, або в справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння, щодо якого проводилося досудове слідство, вчинено даною особою, повернути справу зі своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового досудового слідства (ст. 418 КПК).

Джерело – глава з підручника:

Курочка М.Й., Каржач П.И. Прокурорський нагляд в Україні: Підручник / МВС України, Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України; [За ред. проф. Е.О. Дідоренка]. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – 424 с.