Участь прокурора в судовому слідстві

Найважливіша частина розгляду кримінальної справи – це судове слідство, яке починається з оголошення прокурором обвинувального висновку (ст. 297 КПК). Під час судового слідства перевіряється обґрунтованість обвинувачення, пред’явленого підсудному, і досліджуються всі докази в справі. При цьому прокурор, який підтримує обвинувачення, використовує багатоаспектну тактику, що охоплює значний обсяг знань у галузі теорії доказу. Тому нема підстав стверджувати, що судове слідство зводиться лише до перевірки матеріалів, зібраних на стадії досудового розслідування. Це самостійне дослідження доказів, і тому суд як зі своєї ініціативи, так і за клопотанням учасників судового розгляду має право витребувати нові докази, що підтверджують або спростовують висновки досудового слідства.

Згідно зі ст. 260 КПК керівництво судовим засіданням покладається на головуючого. Це означає, що він спрямовує судове слідство на забезпечення реалізації сторонами своїх прав, належного виховного рівня судового процесу, усуває з судового слідства все те, що не стосується розгляденої справи.

Прокурор, підтримуючи державне обвинувачення в суді, бере активну участь у перевірці та дослідженні доказів, доводить наявність усіх тих обставин, які відповідно до закону підлягають доказуванню, а також усі зазначені в обвинувальному висновку.

Можна впевнено констатувати, що і загальні положення криміналістичної тактики, і тактичні прийоми здійснення окремих судово-слідчих дій спрямовані на вирішення завдань доказування, а конкретніше – на збирання, перевірку, дослідження й оцінку доказів. У зв’язку з цим тактику обвинувачення неможливо розглядати інакше, як із позиції доказування, що здійснює обвинувач. Доказування досудове, у якому він бере участь як адресат доказування; доказування під час судового слідства, де він виступає як суб’єкт доказування, а адресатом є суд; доказування, що закінчується його обвинувальною промовою та реплікою, ґрунтуються на матеріалах як досудового слідства, так і судового розгляду. Допомагаючи суду встановити істину, прокурор повинен проявити ініціативу та наполегливість у виявленні та поданні доказів, які мають істотне значення для з’ясування обставин справи, а також причин і умов, що сприяють вчиненню злочину. Під час судового слідства допитуються потерпілі, підсудні, свідки, експерти, оглядаються речові докази, проводяться експертизи, оглядаються й оголошуються документи, а також виконуються інші слідчі дії. Доказуванню в суді підлягають обставини, зазначені в ст. 64 КПК:

1. подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);
2. винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;
3. обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та обтяжують покарання;
4. характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Якщо розглядаються справи про злочини неповнолітніх, то крім зазначених обставин, відповідно до ст. 433 КПК, необхідно з’ясувати:

1. вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);
2. стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього;
3. характеристику особи неповнолітнього;
4. умови життя та виховання неповнолітнього;
5. обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;
6. наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

У ході судового розгляду кримінальних справ прокурор зобов’язаний виявляти причини й умови, які сприяли вчиненню злочину (ст. 23 КПК).

Послідовність проведення судового слідства законом не регламентовано, тому суд, вислухавши прокурора й інших учасників процесу, визначає порядок дослідження доказів (ст. 299 КПК).

Прокурор першим висловлює свою думку про порядок дослідження доказів, тому йому необхідно, готуючись до судового процесу, детально продумати, а потім запропонувати суду черговість дослідження доказів. Це особливо важливо, коли в суді розглядаються багатоепізодні справи або справи стосовно декількох підсудних.

Основним способом перевірки та дослідження доказів у суді є допит. Допитуючи підсудного, державний обвинувач має основною метою викрити підсудного, одержати дані, які підтверджують його вину. Стаття 299 КПК передбачає, що обсяг доказів, які підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження визначаються постановою судді чи ухвалою суду. Судове слідство – це етап судового розгляду, у якому суд і учасник судового розгляду при реалізації принципів кримінального процесу перевіряють обґрунтованість обвинувачення, яке пред’явлено підсудному, і досліджують усі докази його винності у вчиненні злочину. Всебічно, повно й об’єктивно проведене судове слідство забезпечує постановлення законного, обґрунтованого і справедливого вироку.

Версія обвинувачення і обвинувального висновку для суду мають попередній характер. Суд є самостійним у висуванні версій і дослідженні доказів. Він може розглядати версії, які досудове слідство визнало такими, що не підтверджуються, або версії, які зовсім не висувалися.

Суд має право піддавати повторному дослідженню обставини, які досудове слідство визнавало неістотними або такими, що не мають відношення до справи. Унаслідок цього він може прийти до іншого висновку, ніж слідчий і прокурор. Не виключена можливість, що суд визнає неістотним те, що досудове слідство вважало істотним. Відомо, що на судовому слідстві закладається фундамент вироку в справі. Прокурор повинен ужити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, щоб переконати суд у винності підсудного. Він повинен брати активну участь у дослідженні доказів, виявляти ініціативу і наполегливість у пошуках і наданні нових доказів, які мають Істотне значення для встановлення дійсних обставин справи. Додержуючись об’єктивності, прокурор зобов’язаний здійснювати свою діяльність у суді так, щоб вона була спрямована на викриття винних у вчиненні злочину.

Підтримання обвинувачення в суді не самоціль, а один із важливих засобів боротьби зі злочинністю. Виконати покладені на державного обвинувача завдання в суді зможе лише той прокурор, який досконало вивчив матеріали кримінальної справи; знає чинне законодавство і практику його застосування; добре володіє методикою і тактикою дослідження й оцінки доказів; уміє при цьому використовувати дані психології, логіки та має необхідні морально-вольові, інтелектуальні та професійні якості. Крім того, державний обвинувач повинен суворо дотримуватися вимог закону, бути принциповим і справедливим. Досягти такого ступеня професіоналізму можливо лише шляхом постійного підвищення рівня юридичних знань, удосконалення ділової кваліфікації та всебічного розвитку особистості.

У судовому слідстві беруть участь різні учасники судового розгляду, які мають певну мету. За загальним правилом у судовому слідстві всі вони мають право подавати докази, брати участь у їх дослідженні та заявляти клопотання. Судова реформа України звільнила суд від виконання будь-яких функцій обвинувачення. Суд повинен вислухати думки сторін – державного обвинувача та захисника – про достатність обвинувачення і перевірити докази, які є в справі. Проголошений у Конституції України та КПК України принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін і свобода в наданні суду своїх доказів вимагають від прокурора визначати тактику підтримання державного обвинувачення залежно від конкретних обставин кожної справи.

Прокурор повинен ураховувати, шо тактика підтримання державного обвинувачення складається з реалізації окремих слідчих дій, які здійснюються під час судового слідства. До цих дій слід віднести: допити підсудного, потерпілого, свідків, експертів; огляд речових доказів; проведення експертизи в суді; огляд місця подій; оголошення показань свідків; пред’явлення для впізнання; огляд і оголошення документів та інші. Цей широкий перелік слідчих дій у суді, передбачений КПК, прокурор повинен уміло використати, плануючи та визнаючи тактику підтримання державного обвинувачення. Прокурор має вирішити та запропонувати суду, які дії та в якій послідовності необхідно виконувати під час судового слідства. Суд, ураховуючи пропозиції державного обвинувача й інших учасників процесу, повинен визначити послідовність запропонованих судових дій.

Державний обвинувач, пропонуючи суду порядок дослідження доказів, повинен мати на увазі, що цей порядок має допомагати суду організовано провести судове слідство, економно і раціонально використати час на перевірку доказів.

Таким чином, прокурор, беручи участь у розгляді в суді кримінальної справи, повинен чітко виконувати завдання, яке визначається Законом України "Про прокуратуру", про те, що він, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог Закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ і постановлення судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст. 34).

Перевірки та дослідження доказів у суді відбуваються, як правило, під час допиту. Закон розрізняє декілька видів допитів: допит підсудного, допит потерпілого, допит свідків, допит експертів. Саме за допомогою допиту підсудних, потерпілих і свідків у кожній справі суд одержує найбільшу кількість інформації про обставини, які підлягають доказу. Допит у суді відрізняється від допиту під час досудового слідства не лише процесуальною регламентацією, але й специфічною формою і тактичними прийомами його проведення.

Інформація, отримана під час допиту осіб на досудовому слідстві, стає відомою суб’єктам процесу. Тому головним при цьому є вплив інформації, яка викладається на судовому слідстві, на думку учасників процесу, оцінка якої має логічне узгодження з іншими доказовими фактами. Ці обставини повинні бути використані прокурором для надання допомоги особі, яку допитують, у відновленні забутих фактів і деталей події. Таке нагадування особливо важливе, якщо брати участь, що з моменту допиту під час досудового слідства і допиту в суді проходить, як правило, значний період часу.

Успіх допиту, який проводить державний обвинувач, значною мірою залежить від того, як він підготувався до цього, а також від його професіоналізму, такту, загальної культури й культури допиту. В основу кожного допиту повинні бути покладені процесуальні норми, що забезпечують його процесуальну допустимість як джерела доказів у справі.

Етика судового допиту, який здійснює державний обвинувач, повинна виявлятися в конкретному ставленні до суду і до всіх інших учасників процесу, у тому числі до особи, яку допитують. Не повинно бути місця упередженості, неповазі до осіб, яких допитують. Прокурор, формулюючи питання, має викладати їх коректно, чітко і конкретно. Поведінка прокурора повинна бути витриманою, без емоцій і підвищеної реакції на запитання захисника, не повинно бути реплік або коментарів. Допит, який здійснює державний обвинувач, повинен мати спокійний і діловий характер. Під час допиту не слід переривати допитуваного, якщо він ухиляється від поставленого питання і починає розповідати про обставини, які не мають відношення до справи, – це зробить головуючий суду. Прокуророві в таких випадках краще в тактичній формі запропонувати допитуваному відповісти конкретно на ті питання, які йому поставлено.

При допиті в умовах судового слідства має значення кожна деталь, у тому числі й тон, яким буде поставлено запитання. На це повинен звертати увагу прокурор. Закон надає право прокурору в разі істотних розбіжностей у показаннях під час судового розгляду й на досудовому слідстві, а також при відмові від показань суб’єкта заявляти клопотання про оголошення показань, які він давав раніше. Такий спосіб може дати значну перевагу прокуророві. Тим же часом після оголошення показань довіра до допитуваного може бути значно підірвана, у тому числі й у судді.

Поведінка державного обвинувача при допиті осіб у суді, тон запитань, які він ставить, повинні чітко свідчити про те, що основна лінія його поведінки – бажання встановити істину в справі. За умови належної реалізації цього подібну позицію спроможний оцінити не лише захисник, але й підсудний.

Допити, які здійснюються під час судового слідства, мають такі різновиди: основний, додатковий, повторний, перехресний, шаховий, допит на очній ставці та допит із пред’явленням доказів. Тактичне, уміле використання прокурором усіх видів допиту дає йому можливість одержати від допитуваних осіб правдиві та достовірні показання, установити факти помилкових показань.

Основний допит підсудного, потерпілого і свідків, у якому беруть участь суд та інші суб’єкти судового слідства, є найбільш важливим. Він починається з вільної розповіді допитуваного про все, що йому відомо у справі. Дослідження свідчать, що вільна розповідь, яка не перебивається запитаннями з репліками, – найбільш точна форма показань. Тому не слід квапити допитуваного, щоб його показання були "ближче до справи" (крім випадків, коли він ухиляється від предмета допиту), або обмежувати його під час досудового слідства. Думається, що все це є недопустимим не лише з позиції психології, але й з огляду на завдання судового дослідження справи як самостійного етапу в пізнанні об’єктивної істини. Вислухавши розповідь, можна скласти більш повне уявлення про психічний стан допитуваного, а також про те, чи є в нього намір говорити правду. Досвід показує: якщо допитуваний вирішив говорити неправду, то у вільній розповіді він усе менше відхиляється від правди, ніж даючи відповіді, де вся його увага концентрується на запитаннях, які йому ставлять. Указані особливості необхідно враховувати прокуророві при плануванні тактики допиту конкретної особи. При цьому йому необхідно пам’ятати, що при допитах він повинен виявляти активність. Особлива підготовка потрібна для допиту особи, яка викликана в суд з ініціативи прокурора. Треба заздалегідь підготуватися до такого допиту, з’ясувати для себе, які обставини підлягають установленню, які питання слід поставити та ін.

Якщо прокурор допитує особу, викликану з ініціативи захисту, то йому необхідно мати загальне уявлення, про які факти будуть показання, і швидко, з урахуванням відповідей допитуваного, підготувати власні запитання. Запитання ставляться не для того, щоб збити допитуваного з його позиції, а для встановлення істини. Повнота й об’єктивність слідства тільки виграють від того, що прокурор своїми запитаннями уточнює факт, що з’ясовується. Це сприятиме його детальному вивченню або, навпаки, продемонструє перед судом та іншими учасниками недостовірність даного факту.

Додатковий допит проводиться прокурором з дозволу головуючого суду в будь-який момент судового слідства, коли під час основного допиту залишилися нез’ясованими які-небудь обставини або коли вони потребують уточнення та пояснення допитуваного.

Повторний допит зазвичай проводиться, коли виникають сумніви в правдивості й точності первісних показань, а також у будь-який момент слідства, але, як свідчить практика, краще його провадити відразу ж, як тільки виникне в цьому необхідність. Слід ураховувати, що особа, яку повторно допитують, перебувала в залі суду, і їй відомі показання інших свідків, потерпілих, підсудних, що може вплинути на зміст її відповідей. Тому прокуророві необхідно відрізнити те, що допитуваний знав раніше в справі, від того, що йому стало відомо під час судового слідства. Щоб відмежувати повторні спогади про факт від перших показань, доцільно допитувати в послідовності, зворотній попередньому допиту, або іншим подібним способом. Для правильної оцінки повторних показань доцільно простежити їх історію, від допиту до допиту.

Специфічною формою судового допиту, яка не є характерною для судового слідства, є перехресний допит. Такий допит проводиться щодо одних і тих же обставин з декількома учасниками процесу: державним обвинувачем, судом, захисником, підсудним, потерпілим та іншими. Згідно з нормами КПК такому допиту можуть підлягати підсудні, потерпілі, свідки й експерти. Незважаючи на те, що цей тактичний спосіб використовується на практиці, у законодавчому порядку він регламентується в загальному вигляді. Учасники процесу використовують даний допит після основного, коли виникає необхідність усунути суперечності в показаннях допитуваного чи доповнити їх. Тому цей допит є засобом для виявлення сумлінної помилки або недостатньої обізнаності допитуваного. Як підкреслює В.Т. Маляренко, "жодна суперечність не повинна пройти повз увагу прокурора". Ця слідча дія може проводитися як у межах основного, так і при додатковому або повторному допиті.

Перехресний допит впливає на психіку допитуваного, що може викликати нервові перевантаження, порушити процес сприйняття. Тому при перехресному допиті обвинувач має бути спокійним, коректним, здатним до негайного поставлення запитань, чутливо реагувати на будь-які зміни в показаннях.

Під час судового слідства в ряді випадків застосовується шаховий допит. Суть його в тому, що при основному допиті особі одночасно ставиться запитання вже допитаним особам щодо тих же обставин, які встановлюються і при основному допиті. Такий спосіб може бути використаний прокурором, коли допитуваний не досить чітко або неясно висловлює свої показання, плутається в них. Шаховий допит дозволяє підтвердити показання або їх спростувати.

Уміле використання тактики всіх видів допиту дозволяє прокуророві одержувати від допитуваних осіб правдиві та повні показання, установлювати факти неправильних показань, сумлінних помилок.

Важливим моментом у діяльності прокурора щодо судового дослідження доказів є його роль при призначенні в суді експертизи, а також при дослідженні її висновків.

Для проведення експертизи в суді прокуророві необхідно заявити клопотання чи підтримати клопотання про це інших учасників процесу. Аналіз свідчить, що найбільш часто експертиза проводиться, якщо:

1. у процесі судового розгляду з’являються факти, які потребують експертного дослідження;
2. під час досудового слідства вона не проводилася, але в її проведенні була необхідність, про що клопотали захисник і обвинувачений;
3. під час судового слідства виникла потреба провести дослідження за участі кількох експертів в одній чи різних галузях знань;
4. суд та інші учасники процесу не погоджуються з висновками експертів, бо в них є суперечності, неясність, сумніви в їх обґрунтованості;
5. висновки експерта, що виконував дослідження на досудовому слідстві, є незрозумілими, неповними, або інші обставини зумовлюють необхідність розширити експертне дослідження;
6. необхідно встановити за допомогою проведення експертних досліджень обставини, які сприяли вчиненню злочину, і заходи, потрібні для їх усунення.

У проведенні експертизи в суді можна виокремити п’ять основних етапів:

1. Виклик експерта до суду і його участь у процесі.
2. Участь експерта в дослідженні обставин справи, які стосуються предмета експертизи.
3. Формулювання запитань експерту учасниками судового розгляду.
4. Експертне дослідження, складання висновку і його оголошення в суді.
5. Допит експерта.

У всіх етапах, що стосуються проведення експертизи, прокурор повинен брати активну участь.

Прокурор також повинен ужити заходів, щоб належним чином було оглянути або оголошено всі наявні у справі докази та інші документи, які мають істотне значення для вирішення справи.

Джерело – глава з підручника:

Курочка М.Й., Каржач П.И. Прокурорський нагляд в Україні: Підручник / МВС України, Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України; [За ред. проф. Е.О. Дідоренка]. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – 424 с.