Завдання прокурора при підготовці до судових дебатів

Після закінчення судового слідства суд переходить до наступного етапу судового розгляду – судових дебатів. Судові дебати являють собою ту частину судового розгляду, у якій обвинувачення та захист дають оцінку дослідженим у судовому розгляді доказам, виступають із доводами на підтвердження своєї позиції. Дебати полягають у промовах прокурора, потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, захисника, підсудного (ст. 318 КПК}. Учасники судових дебатів висловлюють думки щодо доведення або недоведення злочину, кваліфікації злочину, наявності обставин, що обтяжують або пом’якшують провину підсудного; міри покарання підсудному, а також з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду. Судові дебати покликані сприяти виконанню загальних завдань кримінального судочинства. Крім цього, є і специфічне завдання попередження засудження невинних.

Першим у судових дебатах виступає прокурор. Його промова – це підсумок усієї роботи в справі. При цьому він повинен вирішувати головне завдання – сприяти суду в постановленні рішень, які ґрунтуються на законі.

Виконання завдань із підтримання державного обвинувачення зобов’язує прокурора: а) довести обвинувачення; б) переконати суд у правильності позиції щодо винності підсудного за конкретним обвинуваченням; в) визначити міру покарання підсудному, що відповідає тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу.

Щоб виконати в повному обсязі вказані завдання, прокурор повинен особисто переконатися, що його позиція як державного обвинувача ґрунтується на матеріалах судового слідства. З цією метою йому необхідно детально проаналізувати всі матеріали, які досліджено в судовому засіданні.

Аналізуючи матеріали судового слідства, прокурор повинен знати відповіді на ті питання, які вирішуються судом при постановленні вироку (ст. 324 КПК), у тому числі: 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; 2) чи має це діяння склад злочину, і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; 3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину; 4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; 5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують відповідальність підсудного, і які саме; б) яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати; 7) чи підлягає задоволенню цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; 8) що робити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна; 9) що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями й іншими речами, нажитими злочинним шляхом.

Безумовно, не на всі перелічені питання прокурор повинен шукати відповідь при підготуванні до судових дебатів – все залежить від категорії справи. Водночас деякі питання, зокрема чи мало місце діяння, чи має воно склад злочину і чи винен підсудний у вчиненні злочину, прокурор вирішує в кожній справі.

Позитивна відповідь на зазначені питання дає можливість прокурору скоригувати відповіді на інші питання, визначені в ст. 324 КПК України.

Таким чином, предметом судової промови прокурора є ті питання, які суд вирішує при постановленні вироку. Ці питання визначено для суду першої інстанції, як уже згадувалося, ст. 324 КПК, а також у статтях 323, 328, 330 КПК. Вони досліджуються під час судового слідства й аналізуються в промовах. До змісту промови прокурора обов’язково входять ті елементи, які становлять її предмет.

Обвинувальна промова прокурора повинна:

1. бути ґрунтовною і містити в собі оцінку соціальної шкоди, заподіяної злочином, що дозволяє переконати суд, підсудного, інших учасників процесу в справедливості та обґрунтованості засудження винного;
2. не мати загальних, абстрактних декларацій; викриваючи винних, висуваючи та обґрунтовуючи позицію про їх засудження і застосування покарання, мобілізуючи громадську думку на боротьбу зі злочинністю, прокурор повинен дотримуватися конкретних фактів і обставин, що були предметом судового дослідження;
3. докази – головна цінність судової промови, які роблять висновки прокурора очевидними для суду і всіх присутніх. Щоб промова була такою, необхідно досконально знати матеріали справи й мати тверду впевненість у правильності позиції, що відстоюється;
4. обвинувальна промова повинна бути ясною, конкретною, чіткою за змістом, логічно послідовною, такою, щоб її зміст був доступним, зрозумілим і переконливим.

В основі належної судової промови завжди лежить бездоганне знання предмета, про який говорить оратор. Якщо ж прокурор, виступаючи в суді, робить висновки квапливо, не вивчивши справу і не проаналізувавши матеріали судового слідства, промова буде непослідовною, неаргументованою і нелогічною.

Висловлюються різні думки щодо того, як готувалися, за виразом П. Сергеїча (П.С. Пороховщиков), "до промови з пером у руці". Одні прокурори пишуть виступ повністю, другі обмежуються письмовим планом і тезами виступу, треті складають письмові нотатки в ході розгляду справи в суді. Навіть якщо звернутися до діяльності видатних ораторів І судових діячів минулого, однакового практичного підходу до цих питань знайти не вдасться. Наприклад, Л.Ф. Коні ніколи не писав своїх промов, але проголошував їх блискуче. Однак він ніколи не виключав необхідності найретельнішої підготовки до проголошення промови. За Імпровізованими виступами стояла величезна повсякденна праця, що дозволило йому піднятися до вершини ораторського мистецтва.

Зрозуміло, багато у виборі методу підготовки обвинувальної промови залежить від різноманітних факторів: складності й обсягу справи, кількості підсудних, досвіду й ерудиції оратора. Проте в будь-якому разі необхідною є ретельна попередня підготовка прокурора. Тому доцільно обвинувальну промову писати, не покладаючись легковажно на експромт.

Люди досвідчені та вимогливі переконливо стверджують, що промова судового оратора повинна бути написана від початку до кінця. Але якщо це не завжди буває можливо, то в будь-якому випадку вона має бути написана у вигляді детального і логічного плану, кожна окрема частина якого повинна бути викладена у вигляді самостійного логічного цілого, і далі ці частини поєднуються між собою в єдине ціле.

Досвід переконливо свідчить, що, працюючи над промовою, прокурор краще засвоює матеріал. Письмовий текст дисциплінує, дає можливість удосконалювати й шліфувати мову, відкидати все зайве, домагаючись максимальної лаконічності й виразності. Не випадково вважається, що істинним оратором може бути лише той, хто пише свої промови. Прокурор, який зважає на цю пораду, користуючись текстом як орієнтиром, зможе проголосити в суді промову вже не додержуючись тексту, викласти її вільно, оскільки він заздалегідь продумав і записав свою усну промову. Щоб виступати невимушено, без папірця, як це не парадоксально, необхідно багато працювати, готувати текст промови, який зовсім не для того призначений, щоб його потім читати слово в слово.

Роботу державного обвинувача з промовою можна поділити на два етапи: 1) підготування промови; 2) проголошення промови, контакт з аудиторією, судом.

Перший етап включає: а) вивчення й аналіз фактичного матеріалу, правових норм, судової практики; б) композиційно-логічне оформлення; в) роботу з над мовою і стилем.

На другому етапі прокурор виступає як виконавець своєї промови, яка нерозривно пов’язана з його особою. Щоб обвинувальна промова досягла мети, він має володіти значним діапазоном прийомів і навичок, сукупністю операцій з її підготування та проголошення. Два етапи роботи державного обвинувача органічно пов’язані між собою, і жоден з них не може применшуватися.

Будь-який публічний виступ – сукупність мовних, Інтонаційних, текстових, мімічних та інших засобів вираження. Доповнюючи один одного, вони полегшують розуміння промови, підсилюють її вплив на аудиторію. Перебуваючи з аудиторією в прямому контакті, оратор має можливість спостерігати за нею, оцінювати реакцію слухачів, що впливає на виступаючого.

Джерело – глава з підручника:

Курочка М.Й., Каржач П.И. Прокурорський нагляд в Україні: Підручник / МВС України, Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України; [За ред. проф. Е.О. Дідоренка]. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – 424 с.