Прокурорський нагляд за додержанням законів у місцях тримання затриманих і попереднього ув’язнення
Тримання затриманих і взятих під варту здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, Закону України "Про попереднє ув’язнення", норм КПК України. Підставами тримання затриманих за підозрою у вчиненні злочину, а також обвинувачених під вартою відповідно до норм КПК України є відповідний протокол затримання (ст.ст. 106, 115) і постанова судді (ст. 1652).
Відповідно до ст. 106 КПК затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше 72 годин. Протягом цього терміну орган дізнання чи слідчий повинні звільнити затриманого, якщо не підтвердилася підозра у вчиненні злочину; звільнити й обрати щодо нього запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою; доставити затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Особи, щодо яких на підставі ст. 155 КПК обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, тримаються в слідчих ізоляторах. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в місцях тримання затриманих.
У місцях тримання затриманих особи, узяті під варту, можуть перебувати не більш як три доби. Якщо доставка ув’язнених до слідчого ізолятора в цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб (ч. 4 ст. 155 КПК). Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано щодо осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть перебувати в штрафному ізоляторі виправної колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховної колонії (ч. 5 ст. 155 КПК).
Постановою Верховної Ради України від б травня 1993 р. "Про тимчасові слідчі ізолятори на територіях виправно-трудових колоній" дозволено Державному департаменту України з питань виконання покарань тимчасово, до нормалізації становища з розміщенням осіб, яких тримають у місцях попереднього ув’язнення, направляти їх із переповнених слідчих ізоляторів до виправно-трудових колоній, де створюються тимчасові слідчі ізолятори.
Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинне тривати більше двох місяців. Строк тримання під вартою може бути продовжений:
- о чотирьох місяців – за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;
- до дев’яти місяців – за поданням, погодженим із заступником Генерального прокурора України, прокурором АРК, області, міст Києва і Севастополя та прирівняними до них прокурорами, або самим цим прокурором у справах про тяжкі й особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;
- до вісімнадцяти місяців – за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України (ст. 156 КПК).
У слідчому ізоляторі згідно зі ст. 89 КВК у виняткових випадках може бути залишено для роботи з господарського обслуговування осіб за їх згодою, які вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини. Залишення засуджених для роботи з господарського обслуговування проводиться за наказом начальника слідчого ізолятора. Засуджені, які залишилися в слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування, тримаються ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом для виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки.
Перевіряючи стан законності в місцях тримання затриманих І попереднього ув’язнення, прокурор звертає увагу перш за все на підстави перебування осіб у цих місцях. Йому необхідно перевірити наявність щодо кожного затриманого і взятого під варту певних документів: відповідно до затриманого – протоколу затримання {ст. 106 КПК), щодо заарештованого – постанови судді (ст. 165-2 КПК). Необхідно також ознайомитись із матеріалами, які долучаються до цих процесуальних документів (рапорт працівника міліції, пояснення затриманого, інші документи, вилучені предмети тощо). Перевіряючи підстави затримання, прокурор повинен звернути увагу на правильність оформлення протоколу, у якому має бути зазначено підстави, мотиви, день, час, місяць, рік, місце затримання, пояснення затриманого, час складання протоколу, а також роз’яснення підозрюваному його права на захист, у тому числі права мати побачення з захисником з моменту затримання. Протокол повинен бути підписаний особою, яка його склала, і затриманим. Ознайомившись з цими документами, прокурор повинен звернути увагу на термін перебування в місцях тримання затриманого. Він не повинен бути більшим за 72 години.
Ознайомлюючись із постановою судді про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, прокурор звертає увагу й оцінює з точки зору законності застосування такого запобіжного заходу. Крім того, звертає увагу на термін перебування особи в категорії підозрюваного в місцях тримання затриманих (не менше З діб), а у виняткових випадках – до десяти днів, а також на додержання вимог, передбачених кримінально-процесуальним законом, про продовження строків тримання під вартою у випадках, коли вони перевищують два місяці (ст. 156 КПК). Прокурор також з’ясовує загальні питання, які характеризують стан справ і кількість ув’язнених осіб, їх категорії (узяті під варту, засуджені, господарська обслуга, неповнолітні, жінки та інші).
Джерело – глава з підручника:
Курочка М.Й., Каржач П.И. Прокурорський нагляд в Україні: Підручник / МВС України, Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України; [За ред. проф. Е.О. Дідоренка]. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – 424 с.