Державний цінний папір

Державний цінний папір – форма фіктивного капіталу, що використовується державою для накопичення грошових ресурсів і приносить дохід у вигляді відсотка їх випускають центральний уряд, місцеві органи влади і державні підприємства.

Державні цінні папери поділяють на ринкові та неринкові. До ринкових належать облігації, казначейські векселі, бони, ноти, які вільно продаються і купуються на ринку (фондовій біржі), є платіжним засобом і дають право на отримання частки гарантованих доходів. Покупці державних цінних паперів – банки, страхові компанії, акціонерні товариства і населення. До неринкових належать ощадні бони, сертифікати заборгованості, ощадні сертифікати, які не продаються і не купуються на ринку і, на відміну від ринкових, можуть у будь-який час пред'являтися до оплати. Дострокове пред'явлення їх до оплати зменшує величину відсоткових виплат на них.

З початку XX ст. до кінці 60-х державні цінні папери випускала держава здебільшого для розміщення позик та мобілізації грошових коштів населення для покриття зростаючого державного боргу, спричиненого воєнними витратами. Такі державні цінні папери не були пов'язані з продуктивними витратами, не являли собою капітал, спрямований у виробництво. Вони набували цінності завдяки тому, що приносили дохід у формі відсотка, а не тому, що були дублікатами реально існуючого капіталу (як, наприклад, акції акціонерних товариств).

Випускаючи цінні папери, держава купує позичковий капітал як товар, стає позичальником грошових коштів і з перетворенням їх на платіжний засіб впливає на грошовий обіг країни. Крім того, національні банки при цьому відчутно впливають на рівень позичкового відсотка на грошовому ринку, оскільки у деяких розвинутих країнах світу частка держави у позичкових фондах становить від 40% до 60%. У 70–90-ті в розвинутих країнах світу державні цінні папери стали використовувати для інвестування окремих галузей, змішаних компаній тощо, що означає їх продуктивне використання і зближення з акціями промислових компаній (представляють капітал, спрямований на виробництво).

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.