Інвестиційний цінний папір
Інвестиційний цінний папір – вид цінного папера, що використовується як засіб інвестування і засвідчує участь його власника в майні та прибутках компанії.
Інвестиційний цінний папір – це зобов'язання, які перебувають в обігу на ринку у вигляді векселів, облігацій і акцій. Цінні папери можуть бути об'єктом банківських інвестицій, коли перебувають в обігу на ринку і є борговими зобов'язаннями. Комерційні банки не можуть інвестувати кошти в акції, вони можуть стати власниками акцій, які були заставою з позички і непогашені. Ці акції мають бути продані протягом певного часу. Комерційні банки особливу увагу приділяють якості купованих цінних паперів, що залежить від багатьох факторів, які не завжди легко виявити під час купівлі. Не існує надійного способу вкладення грошей на тривалі періоди, оскільки емітентів цінних паперів підстерігають випадковості. Майже всі цінні папери певною мірою стають об'єктом спекуляції, тобто їх якість – поняття дещо відносне.
Між позичками та інвестиційними операціями комерційних банків існує тісний зв'язок. Банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації змінювати її або на користь позичок, або на користь інвестицій. Функція інвестицій – поповнювати резервний капітал на основі ступінчастих термінів зобов'язань інвестиційного портфеля, а також задовольняти непередбачену потребу в коштах, зумовлену тим, що клієнти забирають свої кошти або подають заявки на позички, які перевищують наявні ресурси. З огляду на низку причин інвестиції не повинні мати таку ж ліквідність, як позички. В разі виникнення додаткової потреби в коштах зменшують обсяг інвестиційного портфеля і вкладення у позички через продаж цінних паперів в які було вкладено кошти, погашення позичок, невідновлення кредитів, термін погашення яких закінчується.
Банківським інвестиціям властиві кредитний, ринковий і відсотковий ризики. Кредитний характерний для цінних паперів, пов'язаних з імовірністю того, що фінансові можливості емітента (юридичної особи, яка випустила цінні папери) знизяться так, що він буде неспроможний виконати свої фінансові зобов'язання. Ринковий ризик спричинений тим, що (через непередбачені зміни на ринку цінних паперів або в економіці) привабливість деяких паперів як об'єкта вкладення може бути частково втрачена, тому їх продаж можливий тільки зі значною знижкою. Відсотковий ризик пов'язаний із закріпленням відсотка по облігаціях у договірному порядку з моменту їх випуску й відносною свободою коливань ринкових ставок вгору і вниз. Чим триваліший термін погашення облігацій, тим вищий ризик, пов'язаний з динамікою ставки відсотка.
Здійснюючи інвестиційні операції, банки стежать за рівнем їх прибутковості. Ставку доходу по облігаціях вимірюють у відсотках і визначають діленням доходу за кожен рік від облігацій на їхню середню ціну. Між цінами облігацій і доходами від них існує обернена залежність. За низьких цін доходи від облігацій високі, і навпаки інвестори, які купують облігації в періоди низьких відсоткових ставок, ризикують зіткнутися з фактом зменшення вартості інвестиційного портфеля у разі підвищення ставок із зниженням відсоткових ставок ринкова вартість облігацій зростає. Аналіз взаємозв'язку між цінами й прибутковістю облігацій дає змогу зробити висновок, що ринкова вартість банківського портфеля інвестицій коливається залежно від зміни відсоткових ставок. Банки намагаються мінімізувати зниження вартості портфеля інвестицій, оскільки він покликаний стати головним джерелом ліквідності в періоди, коли особливо різко підвищуються відсоткові ставки. У багатьох випадках банки беруть на себе витрати, продаючи облігації під час підвищення відсоткових ставок, щоб поповнювати резерви в разі зменшення депозитів або для задоволення зрослого попиту на кредит. Ризик, зумовлений коливанням відсоткових ставок, як правило, залежить від терміну погашення облігацій. Чим він коротший, тим стабільніша ціна, чим довший, тим більше ціна схильна до коливань інвестиційна діяльність комерційних банків має бути захищена від ризику виникнення збитків і втрати ліквідності. Одним із методів зменшення ризику є формування інвестиційного портфеля за рахунок багатьох видів цінних паперів, які мають різний рівень якості й різні терміни погашення. Банки намагаються підтримувати відповідну структуру строків погашення цінних паперів. Серед підходів, до яких вдаються банки для захисту від ризику, – підтримка ступінчастої структури. Кошти вкладають в цінні папери так, аби щороку –впродовж, наприклад, найближчих 10 років – минав термін сплати певної їх частки. Кошти, вивільнені по закінченні терміну, реінвестують у цінні папери з найтривалішим терміном. Такий підхід забезпечує простоту контролю і регулювання, а також стабільність доходу. Проте він не є оптимальним, оскільки перешкоджає змінам у структурі термінів погашення, які приносять прибуток внаслідок зрушень у структурі відсоткових ставок.
Багато комерційних банків в інвестиційній діяльності дотримуються стратегії «штанги»: суттєва частка інвестиційного портфеля складається з довготермінових зобов'язань, зрівноважених коротко терміновими цінними паперами, тоді як облігацій з середніми термінами мало або немає зовсім. Своєю назвою ця структура інвестиційного портфеля зобов'язана двом «здуттям» на обох кінцях спектра термінів. В разі стратегії "штанги" сума вкладень у довготермінові облігації і час їх здійснення залежать від рівня довготермінових ставок і напряму їх очікуваної зміни. Якщо передбачається їх зниження, здійснюють значні вкладення у довготермінові цінні папери. Якщо очікується, що короткотермінові ставки будуть стабільними або знизяться, купують зобов'язання на термін до 3-4 років. Якщо прогнози банку щодо відсоткових ставок точні, вдаються до методу «штанги», який забезпечує кращі результати порівняно зі ступінчастим методом. На процес регулювання портфеля інвестицій значно впливають вимоги власників депозитів (державних органів, великих корпорацій) до банків тримати певну кількість відповідних видів цінних паперів під забезпечення їхніх депозитів. Це зв'язує певну частину активів і, отже, знижує інвестиційні можливості банку.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.