Економічна істина

Економічна істина – адекватне відображення та відтворення сутності економічних явищ і процесів, економічної системи загалом в об'єктивних за змістом теоріях (таких їх елементах, як вчення, ідеї, закони, категорії, поняття, окремі визначення, висновки, господарські експерименти тощо) у процесі їх діалектичного розвитку.

Основа економічної істини – об'єктивний зміст економічних законів, понять та категорій (а отже, й інших елементів наукової теорії), з одного боку, та діалектичний метод дослідження (його окремі елементи), за допомогою якого розкривають закони, категорії, – з іншого.

Розуміння істини як філософської категорії щодо відповідності речей знанням про них втілено у працях Аристотеля, Спінози та інших філософів істина, на думку Гегеля, є діалектичним процесом розвитку знань, системою теорій, ідей, суджень і понять. Щодо економічної теорії це положення передбачає необхідність вивчення всіх напрямів, шкіл і течій економічної думки, ідей економічних мислителів та їх раціональний синтез (узагальнення) у цілісній економічній концепції за допомогою наукової методологи, відповідних законів побудови таких концепцій. Найважливішими законами побудови цілісних економічних теорій є закон єдності і боротьби протилежностей в його гносеологічній функції (принцип суперечності), закон кількісно-якісних перетворень і закон заперечення заперечення в їх пізнавальній функції.

Оскільки розвиток сучасних економічних систем, а отже, властивих їм окремих складових частин, елементів відбувається постійно, то й процес їх пізнання також нескінченний. Тому економічна істина (як і будь-яка істина) має відносний характер. Важливо при цьому дотримуватися принципу доступності, тобто знаходження усього цінного в теоріях, ідеях попередників та його інтеграцію в нову повнішу економічну теорію. Попередня ідея, концепція є щодо новішої відносною істиною (такою, що відображає певне економічне явище або процес, систему лише частково, неповно), а отже, елементом абсолютної істини. Пізнати в основному абсолютну економічну істину можна лише щодо економічних систем минулого, які зникли з історичної арени. У процесі пізнання існуючих економічних систем можна лише наблизитися до абсолютної економічної істини (такої, яка глибоко і всебічно розкриває існуючу систему і яка в майбутньому не може науково заперечуватися).

Щоб наблизитися до абсолютної економічної істини, учений повинен дотримуватися комплексу основних вимог і насамперед принципу зростаючої складності, тобто відображення складнішої економічної системи (окремих її явищ та процесів) у ширшому колі економічних законів, понять і категорій, оскільки у такої системи та й складових елементів більше якостей, рис, властивостей тощо, кожна з яких може бути теоретично відображена в окремому визначенні, а отже, в понятті, категорії, законі.

Принцип зростаючої складності значною мірою збігається з методом сходження від абстрактного до конкретного, за якого відбувається перехід від загальних і бідних за змістом понять до розчленованих і багатших за змістом. Так, сутність товару можна стисло розкрити за допомогою чотирьох змістових визначень (в яких спочатку висвітлюється природа споживчої вартості, вартості, товару загалом у діалектичній єдності двох названих сторін, а наприкінці – мінової вартості як форми вияву вартості), сутність грошей як більш складної категорії – за допомогою низки визначень (у кожному з яких фіксується економічний зміст кожної з п'яти функцій та підфункцій, а відтак – природа різних форм грошей), сутність капіталу – у кількох десятках визначень (у кожному з яких відображаються різні аспекти категорії «капітал» загалом, а відтак – сутність окремих форм капіталу) та ін. Згідно з принципом зростаючої складності, лише сутність цілісної економічної системи теоретично розкривається в сукупності економічних законів і категорій, кожний з яких висвітлює окремі сторони, елементи цієї системи.

Другою важливою вимогою, якої повинен дотримуватися науковець, є принцип суперечності. Як метод пізнання його використовують коли щодо сутності окремих економічних явищ або процесів існує багато, нерідко суперечливих точок зору (так щодо сутності капіталу в світовій економічній літературі існує понад 30 різноманітних точок зору, а щодо сутності НТР – майже 150 точок зору лише в українській та російській науковій літературі). Щоб у такій ситуації наблизитися до економічної істини, слід домогтися, аби визначення сутності різних економічних явищ та процесів ґрунтувалися на вимогах закону єдності і боротьби протилежностей, або принципу суперечності. Він означає, що найглибше сутність (внутрішню сутність) економічних явищ і процесів, системи загалом можна розкрити передусім як єдність суперечливих сторін. Залежно від типу досліджуваних явищ і процесів ця єдність може маги антагоністичний і неантагоністичний характер, що виявлятиметься у необґрунтованості найпоширенішої точки зору серед західних економістів на капітал – як благо, що приносить дохід, а капіталізму – як економічної системи, в якій поширена приватна власність на засоби виробництва тощо.

Третя важлива вимога наукового пізнання сутності економічних явищ та процесів – наявність у визначеннях суб'єктно-об'єктних відносин, тобто констатації, з одного боку, виробничих відносин (відносин економічної власності) між людьми, і певних об'єктів, з приводу виробництва і привласнення яких між економічними суб'єктами виникають виробничі відносини – з іншого. Так, у визначенні сутності капіталу економічними суб'єктами є власники засобів виробництва, фінансових ресурсів тощо (капіталісти) і наймані працівники, а об'єктом привласнення – передусім створений необхідний і додатковий продукт. З урахуванням цієї вимоги ще менш доказовим є твердження західних учених про капітал як благо, що приносить дохід, яке свідчить про ненаукове абстрагування від основних економічних суб'єктів, від виробничих відносин між ними, декларування лише відношення між індивідом і певною річчю (у цьому разі благом).

Четверта важлива вимога наближення до економічної істини – чітке розмежування економічних категорій на техніко-економічні (відображають лише розвиток технологічного способу виробництва, тобто суперечливу єдність продуктивних сил і техніко-економічних відносин) та соціально-економічні (відображають передусім розвиток суспільного способу виробництва – суперечливу єдність продуктивних сил і виробничих відносин).

До техніко-економічних категорій відносять засоби і предмети праці, працю, виробництво, НТР, продуктивність і енергоозброєність праці, матеріаломісткість виробництва тощо, до соціально-економічних – капітал та його форми (індивідуальний, акціонерний, державний, фінансовий та ін.), різні типи й форми власності, поняття, що характеризують різні типи формацій – феодалізм, капіталізм та ін. Перший тип категорій відображає, як правило, неантагоністичну єдність протилежностей, другий – антагоністичну. Водночас, згідно з законом єдності та боротьби протилежностей, будь-яка суперечність (у т.ч. антагоністична) за своєю природою передбачає неоднакове поєднання фаз єдності та боротьби. Залежно від сутності кожної із суперечливих сторін(наприклад, найманих працівників і капіталістів), їх прагнення до компромісів, чинного законодавства, регулюючої діяльності держави та інших факторів суперечність може не перерости у фазу конфлікту, гострого протиборства. Намагання підмінити один тип категорій іншим – означає відхід від вимог наукового аналізу, а отже, від пошуку економічної істини.

Наступний крок на шляху до економічної істини – дотримання принципу конкретності, що передбачає правильне врахування у процесі аналізу всіх реальних умов розвитку будь-яких економічних явищ і процесів, економічної системи загалом, конкретної історичної обстановки, практики та їх комплексної оцінки.

Об'єктивність економічної істини, тобто її незалежність від дослідника, інтересів окремих верств і соціальних груп (і водночас залежність здобутих знань від умов розвитку економічних явищ і процесів, періоду їх перебігу, властивих їм зв’язків та відносин) формує конкретний характер такої істини, яку також слід розглядати як процес. Віддаляє від процесу наближення до економічної істини позитивна економічна теорія, яка заперечує оцінку вченого за критеріями добра і зла, справедливості та несправедливості, а отже, крізь призму інтересів країни, її населення, соціальних верств і груп та ґрунтується на застарілій філософи позитивізму інша вада позитивної економічної теорії – намагання уникнути оцінок економічної політики уряду га рекомендацій щодо й вдосконалення. Загалом ця теорія позбавляє економічну науку науковості, заподіює шкоду практиці, спрямовує її на еклектизм (без обґрунтованої оцінки ученим поглядів інших науковців отримують їх механічну суміш позбавлену концептуальності, що унеможливлює прогрес науки), перешкоджає наближенню до абсолютної економічної істини.

Приховування економічної істини в сучасних умовах характерне і для прихильників монетаризму, «економіки пропозиції» га деяких інших течій і шкіл, а також тих, які ототожнюють економічну теорію з економте. Таким чином вони сприяють придушенню економічної свободи, посиленню процесу експлуатації найманої праці. Крім об'єктивної сторони, і е повинна передбачати комплексне обґрунтування шляхів подальшого розвитку практики її прогресивних перетворень і з цього боку є суб'єктивною.

Важливими вимогами наближення до економічної істини є дотримання вимог принципу історизму, згідно з яким у процесі еволюції економічної системи, її окремих елементів існуючі економічні закони та категорії слід розглядати у процесі руху, наповнення елементами якісного та істотно нового змісту й водночас обґрунтовувати нові (див історичне і логічне)а також принципу детермінізму (пошук причинно-наслідкових зв'язків, що заперечує позитивна економічна теорія) та ін.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.