Індекс паритету

Індекс паритету – показник, за допомогою якого встановлюють співвідношення цін на товари та послуги промисловості, які купують виробники сільськогосподарської продукції, з одного боку, та цін на продукцію сільського господарства – з іншого. Західні економісти розрізняють індекс паритету у реальному та номінальному вираженні. У першому випадку індекс паритету передбачає, що кожний рік певний обсяг виробництва сільськогосподарських продуктів повинен забезпечити їх виробникам отримання певної кількості товарів і послуг і такого самого реального доходу.

Так, якщо фермер у 1912 продавав у місті бушель зерна (35,2 л) і купував сорочку, то й нині він повинен за 1 бушель зерна купити аналогічний товар. У номінальному вираженні індекс паритету передбачає, що співвідношення між цінами на сільськогосподарську продукцію та цінами на товари і послуги, які споживають фермери, має бути сталим. Згідно з цим показником, із зростанням ціни сорочки у 3 рази, ціна бушеля зерна також повинна зрости утричі. На практиці індекс паритету у більшості країн світу порушується. Так, у США в 1988 ціни, за якими фермери купували товари, зросли майже у 12 разів, а ціни, за якими вони продавали свою продукцію, – приблизно у 6 разів порівняно з базисним періодом (1912). Значно більшою мірою індекс паритету порушувався у колишньому СРСР (особливо в період сталінського режиму. В Україні у 1991 – 98 ціни на промислові товари зростали у 5 разів швидше, ніж ціни на сільськогосподарську продукцію. Щоб купити бурякозбиральний комбайн до 1990 треба було посіяти, зібрати й здати урожай буряків з 6 га. На початку 1994, щоб придбати такий комбайн, треба було здати урожай буряків із 100 га, в 1998 – зі 160 га. Для правильного встановлення індексу паритету слід виходити із загальносвітових тенденцій співвідношення цін на хліб, з одного боку, та енергоносіїв – з іншого. Так, якщо у США за 1 кг хліба можна купити 3 л бензину, то в Україні в 1998 – лише 0,3 л.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.