Технології управління реальними інвестиціями

В умовах ринкової економіки ефективне використання технологій управління реальними інвестиціями стає основою стабілізації грошових потоків, стратегічного розвитку підприємства, підвищення його ринкової вартості, забезпечення конкурентоспроможності та стійкого функціонування підприємства у майбутньому. Для більшості вітчизняних підприємств реальне інвестування є єдиним напрямом їх інвестиційної діяльності, що зумовлено не тільки нерозвиненістю фондового ринку України, але й низкою переваг, які забезпечує реальне інвестування. Насамперед, це вкладення в реальні об’єкти: у формі будівництва та запровадження в дію нових основних засобів, купівлі нерухомості, придбання об’єктів приватизації, розширення, реконструкції, перепрофілювання устаткування, інноваційного інвестування тощо.

Реальне інвестування забезпечує захист інвестицій від інфляції, тому що темпи зростання цін на ці об’єкти в багатьох випадках перевищують темпи зростання інфляції. Крім того, при вкладанні коштів в об’єкти реального інвестування досягається значно вища віддача капіталу, ніж за вкладеннями в акції, облігації, валюту й інші фінансові інструменти. І найважливіше – реальні інвестиції є найефективнішим інструментом забезпечення високих темпів розвитку та диверсифікації діяльності зростаючих підприємств відповідно до обраної ними загальної стратегії розвитку.

Нестабільність вітчизняного бізнес-середовища характеризується підвищеним рівнем ризику при інвестуванні, недостатністю інформації щодо ситуації на ринку, її непрогнозованістю та суттєвим впливом на ринкову ситуацію політичної кон’юнктури. Все це обумовлює актуальність пошуку наукових шляхів вирішення проблеми підвищення ефективності технологій управління реальними активами підприємства за сучасних умов.

Технології управління реальними інвестиціями стали предметом наукових досліджень А. Загороднього, М. Єрмошенка, С. Буткевич, Л. Борща, Й. Завадського, В. Гейця, І. Бланка, Г. Кірейцева, В. Кублікова, Т. Майорової, Ю. Орловської, А. Пересади, С. Реверчука, П. Саблука, Ю. Стадницького та ін.

Технології управління реальними інвестиціями підприємства в умовах національної економіки мають забезпечувати безпеку (невразливість інвестицій від потрясінь на ринку інвестиційного капіталу), прибутковість інвестиційних проектів, стабільне зростання доходу в процесі реалізації обраних інвестиційних рішень, високу ліквідність портфелю реальних інвестицій, послідовність між складовими частинами портфелю інвестицій (тобто виконання попередніх інвестиційних рішень повинне сприяти успішному виконанню наступних та припливу нових інвестиційних пропозицій).

Технологія управління реальними інвестиціями – це система розробки і реалізації управлінських рішень на основі аналізу ринкових факторів з метою вибору і впровадження на підприємстві найбільш ефективних реальних інвестиційних проектів.

Метою управління реальними інвестиціями є забезпечення ефективного формування операційних активів підприємства.

Специфічний характер реального інвестування та його форм визначає особливості здійснення такого інвестування на підприємстві. З метою підвищення ефективності управління реальними інвестиціями у нестабільному бізнес-середовищі України, до складових технології управління реальними інвестиціями підприємства доцільно включити:

• аналіз стану реального інвестування у попередньому періоді;
• визначення загального обсягу реального інвестування у плановому періоді;
• визначення форм реального інвестування;
• підбір ефективних інвестиційних проектів;
• оцінка ефективності інвестиційних проектів з урахуванням фактору ризику;
• забезпечення реалізації інвестиційних проектів;
• забезпечення постійного моніторингу реалізації інвестиційних проектів.

Важливим моментом доінвестиційного дослідження в умовах нестабільного ринкового середовища є оцінка чутливості інвестиційного проекту до зміни вихідних чинників. У процесі аналізу чутливості проекту розраховується темп зміни чистої теперішньої вартості при зміні окремих вихідних параметрів на 5, 10, 15, 20 (і т. д.) відсотків і визначаються чинники, до яких проект найбільш чутливий. Доцільно розглядати вплив таких чинників, як термін інвестиційної фази, ціна одиниці продукції, обсяг продажу, вартість позикових ресурсів, вартість сировини, рівень податків та ін.

Для оцінювання ступеня інвестиційного ризику здійснюється аналіз сценаріїв розвитку проектів з урахуванням невизначеності умов його реалізації. Цим методом визначається чиста теперішня вартість проекту при песимістичному, нормальному та оптимістичному сценаріях розвитку подій.

Формування інвестиційного портфелю вимагає значного фінансування, що передбачає комбінацію власних і позикових джерел. Зростання частки позикового капіталу у фінансуванні спричиняє зростання значення показника фінансового важеля, завдяки чому підвищується рентабельність власного капіталу через зміну структури власного і позикового капіталу.

В умовах інформаційних суперечностей практично завжди пропонуються рішення про залучення кредитів, відсоткова ставка за якими формується з урахуванням ризику неповернення. Вибір варіантів залученого капіталу створює ситуацію, коли договірна ставка відсотку інвестора підвищується, що, зрештою, знижує якість проектів і, таким чином, ефективність використання й повернення позичкових коштів фактично падає.

Важливим завданням управління реальними інвестиціями є формування оптимального інвестиційного портфеля. Методи оптимізації розподілу інвестицій між декількома проектами залежать від того, підлягають проекти подрібненню чи ні. Якщо проекти підлягають подрібненню, вибір проектів в інвестиційний портфель здійснюється за критерієм «максимізація індексу прибутковості». З цією метою для кожного проекту розраховується індекс прибутковості інвестицій і здійснюється ранжування проектів в міру зменшення цього показника. У випадку, коли інвестиційні проекти не підлягають подрібненню, оптимальна комбінація проектів знаходиться шляхом послідовного розрахунку всіх можливих у межах наявних інвестиційних ресурсів комбінацій проектів. Комбінація, яка максимізує чисту теперішню вартість інвестиційного портфеля, вважається оптимальною.

Отже, на основі аналізу та наукового узагальнення різних підходів стосовно управлінських рішень в сфері реального інвестування були розглянуті питання теорії і практики технологій управління реальними інвестиціями підприємств в умовах нестабільності вітчизняного ринкового середовища.

Визначено необхідність розвитку інструментарію управління реальними інвестиціями при формуванні інвестиційного портфелю, який би давав змогу підприємствам ефективно діяти, розвиватись та використовувати потенціал найпривабливіших об’єктів для формування інвестиційного портфелю.

Формування інвестиційного портфелю за рахунок реальних інвестицій вимагає значного фінансування, що передбачає комбінацію власних і позикових джерел. Рішення, що стосуються оптимальної структури фінансування відображають компроміс між ризиком і ефективністю здійснення реальних інвестицій. В зв’язку з цим, відзначено роль аналізу ризиків при вкладанні коштів в реальні інвестиції та при формуванні інвестиційного портфелю.

Джерело: Хижун О.Ф., Черчик Л.М. «Технології управління реальними інвестиціями»