Релігієзнавчий словник – Ф

Факір – мусульманський мандруючий чернець, дервіш. В Індії факірами називають також бродячих ченців-індусів, які збирають гроші у населення за демонстрацію фокусів і дресированих тварин, за пророкування майбутнього, тлумачення снів та «лікування» заклинаннями й гіпнозом. Факіри ділились на ордени, вели аскетичний спосіб життя, давали обітницю безшлюбності.

Факіх – мусульманський фахівець з релігійного права, вправний у казуїстиці. Факіхи мали значний вплив у середньовічних мусульманських державах. Іноді це слово використовувалось як синонім слова «алім» – знаючий, вчений.

Фанатизм релігійний (шалений, відчайдушний) – сліпа, доведена до крайньої міри відданість релігійним ідеалам, прагнення неухильно дотримуватись їх у практичному житті, нетерпимість до інших вірувань та іновірців. Характерною ознакою фанатизму є перевага емоційного над раціональним. Його прояви різноманітні: від пасивно-споглядального до активно-екстремістського. Існують такі форми фанатизму – чернецтво, аскетизм, нав'язування релігійних вірувань іншим тощо. Крайньою його формою є релігійне бузувірство.

Фаталізм – концепція, за якою все у світі наперед визначено і будь-яка випадковість виключена. Розрізняють фаталізм міфологічний, побутовий, раціоналістичний та релігійний. Фаталізм релігійний – віра у визначену наперед, невідворотну долю, рок, Божу волю.

Фатіха – назва першої сури Корану. Вона складається з семи віршів і є однією з найбільших ранніх сур; найчастіше – виголошувана молитва у мусульман.

Фетишизм (зачарована річ) – віра в надприродні властивості різних предметів і поклоніння цим предметам; форма релігійних вірувань родоплемінного суспільства. Вперше описаний французьким дослідником Шарлем де Бросом у книзі «Культ богів-фетишів» (1760 р.) на матеріалах вірувань африканських негрів, стародавніх єгиптян, греків і римлян. Фетишизм зберігся в сучасних релігіях.

Фідеїзм – філософська концепція, що обґрунтовує пріоритет віри над розумом, доводить переваги релігії над наукою, заперечує світоглядне значення наукових знань і відводить вирішальну роль у розумінні світу релігійній вірі. За фідеїзмом наука має справу з природними явищами і не може дати відповіді на запитання, пов'язані з духовним життям людини. Релігія оголошується єдиним джерелом високої духовності та надійною опорою моральності. Фідеїзм властивий для філософських систем, що ґрунтуються на божественному об'явленні.

Філіокве (від лат. «і від сина») – додаток до християнського символу віри про те, що святий дух сходить не лише від Бога-отця, а й від Бога-сина, прийнятий на Толедському церковному соборі (589 р.). Це доповнення стало приводом богословських дискусій і призвело поряд з іншими причинами до розколу християнства в 1054 р. Греко-візантійські ієрархи відкинули філіокве, а римські папи остаточно утвердили цей догмат з IX ст. Доповнення до символу віри обумовило догматичні розходження між католицизмом і православ'ям. Православні вважають, що «святий дух сходить від Бога-отця», а католики твердять, що «святий дух сходить від Бога-отця і від Бога-сина».

Джерело:

Лебедєва Н.Г. та ін. Релігієзнавство: Навч. посібн./ Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2008. – 293 с.