Релігієзнавчий словник – П

Паламар – нижчий церковнослужитель у православній церкві.

Панагія – у православ'ї невелика кругла чи овальна ікона із зображенням Богородиці, Трійці чи Христа, що прикрашена коштовностями і є необхідним компонентом облачення єпископа як знак архієрейського сану. Панагія – відображення своєрідного обожнення Діви Марії у православ'ї.

Панахида – 1. Християнська заупокійна відправа. Під час гонінь на ранніх християн панахиду здійснювали вночі, тому одержала назву всеношна. У православ'ї вона називається парастасом. На відміну від відспівування, з яким у неї спільне походження і релігійне призначення, може проводитись через значний проміжок часу після смерті того, кому вона присвячується – на 3, 9, 20 і 40 дні, а також у дні народження і смерті. Існують так звані вселенські панахиди на пам'ять про всіх померлих гідною християнською смертю, і в пам'ять про тих, хто раптово помер без церковного напуття. 2. Громадянська панахида біля гробу чи урни з прахом, присвячена пам'яті покійного. За християнським віровченням призначення панахиди врятувати грішників від пекельних мук або хоча б частково полегшити їх перебування у потойбічному світі.

Панікадило – центральна люстра у православній церкві для встановлення лампад, які тепер часто замінюються електролампочками.

Паперть – ґанок або критий майданчик перед входом до православного храму, який інколи переходить у галерею.

Паранджа – жіночий верхній одяг, який згідно з настановами шаріату носять дорослі мусульманки в прилюдних місцях. При одяганні паранджі обличчя та груди закривають густою сіткою з чорного кінського волосся. За покроєм паранджа – вид халату з капюшоном і рукавами, нижні частини яких скріплені на спині, капюшон покриває жінку з голови до ніг. Звичай носіння паранджі пов'язаний із затворництвом жінки, відстороненням її від суспільного життя.

Парафія – нижча територіально-адміністративна одиниця християнської церкви (у православ'ї і католицизмі), що має власний храм і штаб служителів культу. її очолює рада, яку обирають віруючі. Утримання парафії здійснюється на кошти віруючих.

Паства – віруючі (християни), які складають одну церковну парафію. Назва пов'язана із церковним уподібненням віруючих вівцям, а духовенства – пастухам, яким церква доручила турботу про «спасіння» віруючих.

Пастор – священик у протестантській церкві. Оскільки протестантизм заперечує таїнство священства, він не вважає священиків володарями божої благодаті. На відміну від православ'я та католицизму пастор майже не має особливого убрання і веде звичайний для мирян спосіб життя. Проте, як підкреслює сама назва, церква вважає його пастухом, поставленим над віруючими для керівництва ними.

Пасха, Великдень – головне християнське свято, встановлене на честь «чудесного воскресіння» розп'ятого на хресті Ісуса Христа. Проте його витоки слід шукати в іудаїзмі. Щорічно в період весняного отелення тварин стародавні євреї, прагнучи здобути покровительство духів пустелі, приносили їм в жертву перше народжене ягня. Свято називалось умилостивлення – пейсах. Перейшовши до землеробства, євреї випікали з нового врожаю прісні коржики – мацу і приносили їх в жертву богам. Пізніше свято стало пов'язуватись з виходом євреїв з єгипетського полону і очікуванням месії. Оскільки перші християни запозичили багато ідей та принципів з іудаїзму, то вони включили в свій календар і свято Пасхи. Проте умилостивлену жертву – ягня в християнстві замінив Агнець Божий – Ісус Христос, який на іконах зображувався у вигляді ягняти (до 692 р.). На Україну свято прийшло разом з християнством. Тут воно зазнало впливу весняних звичаїв і обрядів дохристиянських релігійних вірувань: випікання пасок, розписування яєць, запалювання багаття, вітання з весною тощо. Із родинних слов'янських свят було запозичено звичай ходити на могили родичів, вшановувати їх пам'ять, роздавати милостиню.

Пасхалії – зібрання правил і таблиць для вираховування дня святкування Великодня. Згідно з рішенням Нікейського собору (325 р.) Пасху слід відзначати в першу неділю, що слідує за повним місяцем, який або співпадав з весняним рівноденням, або ж наставав після нього. Не допускається її співпадання з іудейською пасхою. Тому ряд церков складають пасхалії.

Патер – священик у католицькій церкві. Називаючи священика патер – «отцем», церква прагне, як і в багатьох інших випадках, примусити віруючих ставитись до неї з почуттям синовнього послуху і релігійного смирення.

Патристика – сукупність християнських релігійних доктрин, сформованих богословами у II–VIII ст., відомими як отці церкви. Патристика захищала християнство від нападок різних критиків, зображала його як найдосконалішу і корисну для римського суспільства релігію. Тому вона нерідко називається гиологетикою. Патристика була першою спробою створити цілісну систему християнського віровчення на основі принципу єдності віри і знання, союзу релігії та античної філософії. Розквіт патристики настав після перетворення християнства в державну релігію Римської імперії. Основна увага була зосереджена богословами на систематизацію християнського віровчення і боротьбу з різними єресями. Згодом було обґрунтовано примат релігійної віри над науковими знаннями, а філософія розглядалась як служниця теології. Найвищий розвиток патристики пов'язується з іменами Василія Великого на Сході і Августина на Заході, твори яких були проголошені непогрішимими і включені до «святої спадщини». Заключний етап розвитку патристики пов'язаний з іменами Іоанна Дамаскі на, який систематизував християнське віровчення та заклав основи схоластики. Католицькі та православні церкви розглядають патристику як авторитетне і непогрішне вчення.

Патріарх – вищий духовний сан у православ'ї, глава автокефальної православної церкви у ряді країн. У католицизмі сан патріарха мають керівники окремих єпархій.

Патріархія – церковна область, що підлягає патріархові. В більш широкому значенні означає вищу адміністративну і духовну владу окремих православних церков.

Патріаршество – система управління помісними православними церквами на чолі з патріархом. У Руській православній церкві патріаршество було встановлено в 1589 р. Петро І в 1721 р. ліквідував патріаршество і замінив його синодальною формою правління. Патріаршество було відновлене Помісним собором у 1917–1918 рр. Тепер в Україні існують Українська православна церква Київського патріархату, Українська автокефальна православна церква і помісна Українська православна церква Московського патріархату.

Патрологія – одна з богословських дисциплін у католицьких і православних церквах, яка вивчає життя і діяльність так званих батьків і вчителів церкви, аналізує та коментує їх твори. В католицизмі і православ'ї твори «батьків церкви» вважаються непогрішними і складають «святу спадщину». Православні богослови не визнають поділу «святої спадщини» на патристику і патрологію. У католицизмі патрологія дає відомості не лише про «батьків і вчителів» церкви, а й про тих письменників, які прислужилися католицизму. Протестантські церкви не визнають непогрішності творів ранніх християнських богословів. Останнім часом переглянуті основні принципи ортодоксальної патрології. У наш час непогрішність не поширюється на кожного з вселенських вчителів церкви, а також на всі їх твори і окремі висловлювання. Крім того, нині не визнаються авторитетними їх оцінка суспільно-політичних і наукових проблем.

Пацифізм релігійний (від лат. миротворчий) – рух, основним принципом якого є проповідь миру і засудження війни. Причину війн пацифісти пояснюють відсутністю людської душі. Керуючись біблійною заповіддю «не вбий» вони закликають віруючих до пасивного протесту проти війни – відмови від служби в армії, заклик не брати зброю в руки, пропаганда проти війни тощо.

Піст – релігійна повна або часткова заборона на їжу взагалі чи на м'ясну, рибну, молочну, що встановлюється церквою на певний час. Пости існують багатоденні або одноденні. Згідно з релігійним віровченням пости сприяють підготовці віруючих до психологічного та раціонального сприйняття божественних істин і церковних повчань. Пости сприяють очищенню від гріхів і покаянню.

Подвижник – людина, яка з релігійних мотивів бере на себе аскетичну обітницю і піддає себе будь-яким стражданням (пустельництво, мовчання, відмова від зручностей життя). Згідно з християнськими уявленнями він здійснює релігійно-моральний «подвиг» особливого служіння Богові й тим самим підносить себе до релігійної досконалості. Багатьох подвижників канонізовано католицизмом і православ'ям як святих.

Покутники – сектантська течія, що виникла в 60-х роках XX ст. внаслідок розколу греко-католицької церкви. її засновник – уніатський священик Ігнатій Солтис, який нібито був свідком появи Божої Матері в блакитно-жовтому сяйві на Середнянській горі біля м. Калуш Івано-Франківської області. Він розповів віруючим, що Божа Матір проголосила Середнянську гору сучасним Сіоном і центром католицької церкви, освятила джерельну воду, яка має цілющі властивості, очищує від гріхів і забезпечує спасіння. Паломництво до Середнянської гори і вживання цілющої води вважається основною формою спокутування гріхів (звідси назва покутники). В умовах заборони діяльності греко-католицької церкви в радянські часи покутництво було своєрідною формою політичного протесту і набуло гострих форм конфронтації з владою. Покутники відмовлялися від голосування на виборах, від радянського громадянства, праці в колгоспах, на фабриках і заводах, отримувати радянські паспорти, не посилали своїх дітей навчатися до «безбожних» шкіл. Це призводило до жорстких адміністративних і кримінальних акцій проти покутників. Після відновлення діяльності греко-католицької церкви (1989 р.) частина покутників влилась у релігійні громади. Окремі представники цієї течії у наш час існують в Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській і Закарпатській областях.

Помазаник – особа, первосвященик або чернець, який отримав благодать Господню через помазання миром, має велику владу і діє від імені Бога. Стародавній єврейський звичай помазання, за Біблією, використовується християнськими ієрархами в таїнстві священства, різних обрядах.

Послання – ранньохристиянські твори, листи, адресовані громадам, приватним особам чи усім християнам, написані подвижниками (проповідниками раннього християнства). За церковною традицією вони звичайно приписуються апостолам.

Послушник – особа, яка готується до чернечого постригу, прислуговуючи в монастирі або будь-якій духовній особі. У монастирях послушники виконували різні обов'язки під час церковної відправи, допомагали у веденні монастирського господарства. Це символізувало їх послух.

Постриг – церковний обряд у християнстві, що здійснюється при посвяченні в духовне звання або в чернецтво. Обряд полягає в обрізанні волосся з голови на знак зречення від власної волі і повної згоди коритися волі Бога. Має на меті підкреслити прагнення посвяченого досягти успіхів у моральному вдосконаленні та релігійному служінні.

Праведник – згідно з церковним уявленням: 1. Людина, що виконує усі вимоги релігії, не грішить. Така людина, як вчить релігія, після смерті отримує особливу небесну нагороду. 2. Святий, що відзначився благочестивими діяннями й тому наділений божественною благодаттю, здатний творити чудеса. У Біблії праведниками названі Ной, Іов, Симеон та інші, життя яких є зразком для наслідування.

Предстоятель – назва у православ'ї єпископів, протоієреїв у соборах, настоятелів у монастирях.

Прелат – високопоставлена духовна особа в католицькій та лютеранській церквах.

Пресвітер – у ранньохристиянських громадах – особа, яка виконувала адміністративні функції; в протестантських церквах – керівник громади, який обирається з віруючих і затверджується вищим органом церкви. В православ'ї вживається як урочиста назва священнослужителя.

Престол – у православній і католицькій церквах чотирикутний стіл в олтарі храму, призначений для розміщення під час літургії релігійних таїнств – антимінсу хреста, Євангеліє та інших предметів культу.

Примас – у католицькій та англіканській церквах титул єпископа, який має вищу владу над духовенством даної країни. Наприклад, у титулі папи римського зазначається, що він є примасом Італії.

Притвор – передня західна частина (сіни) православної церкви, що прилягає до паперті, або сама паперть. Призначена для тих, хто кається в гріхах, іновірців, які бажають прийняти християнство, а також використовується для освячення на Великдень яєць, ковбаси, сиру тощо.

Притч – штат священнослужителів і церковнослужителів православного культу при окремій церкві. До притчу входять настоятель, священик (іноді 2–3), диякон, пономар, псаломщик та ін. Притч затверджується, як правило, архієреєм за клопотанням парафіян за умови, якщо громада віруючих може утримувати його за свій кошт. Склад притч залежить звичайно від кількості парафіян.

Причащання (євхаристія) – одне із семи християнських таїнств. У католицькій і православній церквах полягає у частуванні віруючих хлібом і вином після сповіді. Хліб символізує тіло, а вино – кров Ісуса Христа. їх споживання, за вченням церкви, очищає від гріхів. У протестантських церквах причащання називають хлібопреломленням і розглядається не як таїнство, а як звичайний символічний обряд.

Пріор – 1. Настоятель невеликого католицького чоловічого монастиря; у період раннього середньовіччя – помічник абата. 2. Другий після великого магістра вищий сановник у військово-чернечих орденах.

Провидіння (промисел Божий) – за релігійним вченням, доцільна діяльність Бога, яка зумовлює хід подій у світі й веде до повного блага людини. Віра в провидіння пов'язана з надією людини на допомогу Бога в досягненні будь-якої мети. Провидіння внутрішньо суперечливе, оскільки не узгоджує ідеї промислу з моральною відповідальністю особи за свої вчинки. Абсолютизація провидіння призводить до фаталізму.

Провіденціалізм – релігійно-філософська концепція історії як промислу Божого. Згідно з провіденціалізмом історія людства не має закономірного характеру, а наперед визначена Богом. У систематизованому вигляді ця концепція була викладена Августином Блаженним у праці «Про град Божий», де світова історія подана як реалізація Божого плану. Пізніше розвивалася багатьма богословами й філософами.

Прозеліт – людина, яка має намір прийняти нову релігію і вивчає основи вибраного віровчення.

Проповідь – промова релігійного змісту, що виголошується священиком під час богослужіння. Тематична спрямованість різна, основна увага сьогодні приділяється соціальио-етичним, церковно-історичним проблемам і пропаганді релігійного віровчення.

Пророцтва релігійні – передбачення пророками майбутнього, що властиві багатьом релігіям. За релігійним віровченням пророки для своїх розмірковувань про майбутнє отримують одкровення від Бога. Способи релігійних пророцтв різноманітні: гадання на основі спостереження за небесними світилами, станом атмосфери, різні видіння, витлумачення сновидінь тощо. У наш час вони ґрунтуються здебільшого на містичній основі.

Просвітництво – форма протистояння релігії, спроба замінити релігійні вірування науковими знаннями. Ґрунтується на принципі, що релігія є породженням темноти і неуцтва, то й здолати її можна насамперед поширенням серед людей освіти та культури. Просвітництво притаманне англійським і французьким філософам-матеріалістам XVII–XVIII ст., німецьким просвітителям XIX ст., представникам української, російської революційної демократії. Ідеї просвітництва обстоюють різні школи сучасного вільнодумства.

Проскомідія – перша частина християнської літургії, під час якої священнослужителі готують хліб і вино для причащання віруючих. Вважається, що під час обряду хліб і вино чудодійно перетворюються на кров і тіло Христове. Споживаючи їх під час причастя, віруючі приєднуються до благодаті Божої і очищуються від гріха.

Протестантизм (буквально негідний, той, хто заперечує) – загальна назва одного із напрямів християнства, що об'єднує самостійні церкви і секти, які виникли в результаті антикатолицького руху в XII ст. в країнах Західної Європи. Протестантизм розрізняють ранній (лютеранство, кальвінізм, англіканство) і пізній (баптизм, адвентизм, єговізм, п'ятидесятництво та ін.). Більшість протестантських церков і сект дотримуються основних принципів християнського віровчення. Крім того, має власні принципи: 1) спасіння особистою вірою; 2) кожний віруючий може безпосередньо спілкуватись з Богом; 3) основою віровчення є Біблія, що втілює слово Господнє. За кількістю послідовників протестантизм посідає друге місце у світі після католицизму.

Псалом – релігійний гімн, пісня, що прославляє Бога. Псалми короткі й не дуже складні за формою, написані від першої особи. їх авторство богослови приписують давньоєврейському царю Давиду, хоч за стилем і жанром вони належать різним авторам. У них домінує ідея смирення та звеличення божества, добра і святості. Тому служителі культу пропонують їх віруючим для духовного читання. У минулому псалми використовували для навчання людей з народу грамоті.

Псаломщик – те саме, що й причетник, паламар – нижчий служитель у православній церкві. В його обов'язки входить читання Біблії і спів на кліросі, а також ведення церковного діловодства.

Псалтир (книга псалмів) – збірник з 150 релігійних пісень, одна з книг Біблії (Старого Завіту). На слов'янську мову псалтир вперше переклали Кирило і Мефодій.

Пустинь – у православ'ї відлюдний монастир (або чернеча келія), нерідко розташований у віддалених і важко доступних місцях (лісах, горах тощо).

П'ятидесятники – протестантська течія, що виникла на початку XX ст. у США. Основа віровчення виходить з біблійного міфа про «сходження святого Духа» на апостолів у 50-й день після воскресіння Ісуса Христа, внаслідок чого вони здобули дар пророцтва і почали проповідувати християнське віровчення на різних мовах серед різних народів. Основне місце у віровченні п’ятидесятників посідає проповідь другого пришестя Ісуса Христа і близького кінця світу. Із Трійці п'ятидесятники виділяють Святого Духа, вважаючи, що він може вселитися у кожного віруючого, який отримує так звані Божі дари. Для п'ятидесятників характерні містичні моління, віра в чудеса, зцілення і пророцтва. В Україні п'ятидесятники представлені різними течіями: християни віри євангельської, християни євангельської віри, п п'ятидесятники, сіоністи, євангельські християни в дусі апостольському тощо. Вони об'єднані в 960 громад. Більшість з них (886) утворили Союз християн віри євангельської, що має церковну будову і центральне керівництво. Загальна кількість послідовників п'ятидесятників у світі – понад 50 млн. чоловік.

Джерело:

Лебедєва Н.Г. та ін. Релігієзнавство: Навч. посібн./ Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2008. – 293 с.