Коефіцієнт вибуття основних фондів

Коефіцієнт вибуття основних фондів – показник відтворення основних фондів, який визначають як відношення основних фондів, що вибули впродовж року, до їх наявності на початку року. Коефіцієнт вибуття основних фондів розраховують як за всією сукупністю основних фондів, так і за окремими їх видами. За сукупністю основних фондів цей показник розраховують у вартісному вимірі, а за окремими групами і видами – в натуральному (за кількістю й потужністю). Динаміка коефіцієнту вибуття основних фондів за кілька років характеризує зміну інтенсивності вибування основних фондів.

У колишньому СРСР з 60-х заміна зношеної та морально застарілої частини основних виробничих фондів не перевищувала в середньому 2% на рік, що призвело до їх інтенсивного старіння. Тому у промисловості ступінь зношування основних фондів у 1992 перевищив 50%. Цей процес прискорився у 90-х. Фактично припинилася інвестиційна діяльність більшості підприємств. Внаслідок цього вибуття основних фондів перевищує їх оновлення. Через відставання індексації основних фондів від темпів інфляції штучно знижується фонд заміщення. Для підвищення ефективності виробництва, налагодження випуску конкурентоспроможної продукції слід стимулювати прискорення вибуття морально і фізично застарілої частий основних виробничих фондів і введення в експлуатацію сучасної техніки та новітніх технологій. Вирішити цю проблему, як свідчить досвід інших країн, можна через прискорену амортизацію. Фінансова база підприємств як необхідна передумова оновлення виробничого апарату може бути суттєво зміцнена за відмови від вилучення у підприємств до державного бюджету значної частини фонду амортизації.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.