Баланси міжнародних розрахунків

Баланси міжнародних розрахунків – система балансів, які відображають стан економічних відносин країни з іншими країнами. У найзагальнішому вигляді баланс міжнародних розрахунків – це співвідношення грошових вимог і зобов'язань, надходжень і платежів однієї держави щодо інших держав.

Основні види балансів міжнародних розрахунків: платіжний баланс, торговий баланс, баланс послуг і некомерційних платежів, розрахунковий баланс, баланс міжнародної заборгованості.

Платіжний баланс держави – це дані про всі економічні операції між резидентами країни та іншими державами за певний період. У ньому зіставляються платежі країни за кордон (кредит), з одного боку, і надходження у країну (дебет) – з іншого (за рік, квартал, місяць). Бажано, щоб вони були рівні. Коли надходження перевищують платежі, платіжний баланс активний, якщо ж навпаки – пасивний. Цей баланс відображає стан економіки країни і водночас активно впливає на її економічну політику. Для забезпечення активного платіжного балансу використовують такі засоби, як стимулювання експорту, стримування імпорту, зниження курсу національної валюти тощо. Платіжний баланс містить статті, які групуються за схемою, рекомендованою Міжнародним валютним фондом за такими розділами зовнішня торгівля товарами, послуги (страхування, транспорт, туризм, банківські послуги тощо), доходи від інвестицій, односторонні перекази, рух довготермінового капіталу, рух короткотермінового капіталу, зміни в золотовалютних резервах, помилки і пропуски. Перші три розділи – баланс поточних операцій два наступні – баланс руху капіталів, решта – регулюючі статті. Складовою частиною балансу поточних операцій, а отже, платіжного балансу, є торговий баланс як співвідношення експорту та імпорту товарів. Він часто аналізується і як самостійний, бо його легко розрахувати за даними митної статистики. Але торговий баланс як самостійний і як складова платіжного балансу можуть різнитися, оскільки для них характерні відмінності в розрахунках. Так, платіжний баланс формується не за підрахунком товарів, що перетинають кордон, а за експортними та імпортними платежами, які за терміном можуть не збігатися з рухом товарів. Торговий баланс активний, якщо вартість експорту більша за вартість імпорту, і пасивний, коли імпорт перевищує експорт. Перевищення експортом імпорту формує т. зв. активне сальдо, а імпортом експорту – пасивне сальдо. Перевищення експортом імпорту свідчить, що світовий попит на товари певної країни зростає і її економіка функціонує нормально. А дефіцит є ознакою того, що товари певної країни недостатньо конкурентоспроможні і її уряд повинен вживати заходів, щоб запобігти зниженню життєвого рівня. Але дефіцит торгового балансу можливий і за умови сприятливого інвестиційного клімату, що зумовлює приплив капіталів у формі нового обладнання, сировини. Такий дефіцит не є свідченням незадовільного стану економіки. Торговий баланс складають щомісяця. Баланс послуг і некомерційних платежів (складова платіжного балансу) – надходження й платежі за експорт та імпорт послуг на світовому ринку. До некомерційних платежів відносять надходження – доходи від інвестицій держави за кордоном, платежі – доходи від іноземних інвестицій на території країни, приватні некомерційні перекази з-за кордону і за кордон (перекази родичам, спадщина), державні безоплатні витрати (субсидії, дари), витрати на утримання військових баз, іноземних представництв. Цей баланс також є активним і пасивним, складають його щокварталу. У статистиці деяких країн існує розрахунковий баланс за певний період (наприклад, за рік) і на певну дату (наприклад на початок року). Розрахунковий баланс за певний визначений період різниться від платіжного балансу тим, що включає всі торгові операції незалежно від того, опосередковані вони кредитом чи ні, а платіжний – лише здійснені платежі. Активний розрахунковий баланс свідчить, що країна є нетто-кредитором (тобто дає більше кредитів, ніж бере), пасивний – що вона є нетто-боржником (бере більше кредитів, ніж дає). Розрахунковий баланс на певну дату називають балансом міжнародної заборгованості. Він відображає зовнішню заборгованість країни, тобто суму її фінансових зобов'язань іноземним кредиторам, що підлягають погашенню у визначений термін. Заборгованість буває капітальна (термін платежу не настав) і поточна (термін платежу настав або настає). Розрізняють також заборгованість за позики на комерційних умовах, за пільгові кредити, за офіційні позики, за приватні та за позики міжнародних організацій, державну і приватну, приватну, але гарантовану державою боржника тощо. За термінами буває заборгованість короткотермінова (до 1 року), середньотермінова (до 5–10 років), довготермінова (понад 10 років).

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.