Банк

Банк – фінансовий інститут, що акумулює грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надає кредити, здійснює грошові розрахунки, випуск в обіг грошей та цінних паперів, операції з золотом та інші функції. Базовими операціями банку є акумуляція коштів, надання їх у позичку та здійснення розрахунків між суб'єктами господарської діяльності.

Фінансові установи, діяльність яких не пов'язана з такими операціями, є лише частково банками і не завжди входять до банківської системи. Водночас у наведеному типовому визначенні сутності банку недостатньо враховані вимоги деяких найважливіших елементів діалектичного методу дослідження, на основі якого дається системне визначення сутності банку. Необхідність такого підходу зумовлена наявністю багатьох, у т.ч. суперечливих, точок зору серед вітчизняних та зарубіжних економістів на цю проблему. По-перше, одні автори називають банком фінансовим інститутом, другі – фінансовим посередником, треті – фінансово-кредитною установою, четверті – фінансовою організацією, п'яті – фінансовим підприємством, шості – кредитними установами тощо. По-друге, одні вчені намагаються розкрити сутність банку на підставі перерахування виконуваних ним функцій та наданих послуг, зокрема двох функцій (мобілізація коштів та надання кредитів), трьох базових функцій (мобілізація коштів, надання їх у позику, здійснення розрахунків між економічними суб'єктами або посередництва при здійсненні платежів, перерозподіл акумульованих коштів та надання кредитів), чотирьох функцій (зосередження тимчасово вільних коштів, надання їх у тимчасове користування, посередництво у платежах і розрахунках, регулювання грошового обігу), ширшого кола функцій (облік векселів, емісія грошей та цінних паперів, операції з золотом, іноземною валютою тощо), без називання будь-яких функцій (як фінансові інститути універсального характеру, що виконують значну роботу у фінансовій сфері). По-третє, одні економісти характеризують банк як такий, що виконує різні види операцій та надає, фінансові послуги, другі – як такий, що виконує універсальні операції тощо. По-четверте, без будь-якого визначення сутності банку у працях, присвячених банківській сфері. Головними недоліками переважної більшості існуючих у світовій економічній літературі точок зору на сутність банку є недотримання або часткове дотримання таких фундаментальних принципів діалектичного методу дослідження, як принципу суперечності, системно-структурного підходу та принципу історизму. По-друге, в них відсутня характеристика банку з погляду економічної науки (вона дається з погляду банківської справи, науки про фінанси), передусім політичної економи, в яких акцентується увага на виробничих відносинах між; людьми (відносинах економічної власності). Згідно з принципом суперечності, кожне економічне явище або процес необхідно розглядати з погляду матеріально-речового змісту і суспільної форми. У першому випадку таке визначення дається з погляду продуктивних сил або кількісного аспекту категорії «власність». У другому – з боку виробничих відносин або якісного аспекту відносин власності. Сутність банку з погляду речового змісту передбачає необхідність розглядати його як сукупність певної суми активів (валютних і золотих запасів, інших матеріальних цінностей та боргових зобов'язань), у які банк вклав свої ресурси. З цього випливає, що банк є фінансовим інститутом. Щодо суспільної форми сутність банку у найбільш абстрактній формі можна визначити як відносини між фізичними і юридичними особами, з одного боку, і власниками банку – з іншого, з приводу привласнення активів банку. Оскільки у власності як складній і багатоплановій соціологічній категорії, крім економічної власності (яка охоплює кількісний і якісний аспекти), виділяють юридичну власність (вияв волі окремої особи або певного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах у праві власності), то сутність банку слід розглядати як відносини між суб'єктами з приводу володіння, розпорядження і користування активами. Згідно з вимогами суперечності комплексне визначення сутності банку повинно охоплювати і речовий зміст, і суспільну форму. У цьому випадку банк є певною сукупністю відносин економічної власності між різними суб'єктами з приводу привласнення різноманітних активів. Для комплексного з'ясування соціально-економічної природи банку застосовують системно-структурний підхід, важливим елементом якого є цілісність, що розглядається як складна система, яка формується з окремих елементів або складових частин, взаємодія між якими зумовлює появу нової якості, наявність таких рис і властивостей, які не притаманні кожному елементу зокрема. Цілісний підхід щодо банку передбачає, що між різними активами існують певні кількісно-якісні залежності, з одного боку, і відносини між банком і клієнтом з приводу привласнення цих активів – з іншого. Принцип системного підходу також вимагає визначення основної мети банківської діяльності. Структура значною мірою розкриває сутність системи. Якщо йдеться про банківську справу загалом, то мають на увазі закони і закономірності розвитку банківської системи, що є структуроутворюючими факторами. Важливий елемент діалектичного методу дослідження – принцип історизму, що вимагає розгляду кожного економічного явища чи процесу, а отже, й категорії, які відображають ці явища або процеси, з погляду їх наповнення елементами якісно нового змісту. Якщо це принципово нове явище або процес, то воно теоретично виражається в новій економічній категорії. Стосовно поняття “банк” принцип історизму передбачає появу якісно нових функцій, які виконують банки, або збагачення раніше існуючих функцій елементами якісно нового змісту. Так, банки з самого початку свого виникнення виконували посередницьку функцію, але одна річ виконання такої функції банків у період їх виникнення, інша – на сучасному етапі, коли банки виконують передусім базові функції. Принцип історизму вимагає також, щоб кожне економічне явище або процес розглядалися в контексті тих змін, яких зазнає це явище в межах цілісної економічної системи, окремих стадій, етапів або ступенів розвитку. Виходячи з вимог принципу суперечності, системно-структурного підходу, принципу історизму, слід дати таке визначення сутності банку - це особливий фінансовий інститут, який виконує низку базових функцій, при здійсненні яких, а також з приводу привласнення наявних у нього активів між різними суб'єктами виникає певна сукупність виробничих відносин (відносин економічної власності). Банки виникають на основі розвинутих товарно-грошових відносин за феодалізму, але зародки їх помітні іде у рабовласницькому суспільстві. Так, у Греції функції зберігання коштовних металів виконували корпорації жерців та храми, а міняльники давали у борг гроші, були посередниками в платежах У XIV ст. банківські операції набули значного розвитку в Італії, Німеччині, Нідерландах, а банкіри кредитували передусім королів та феодалів. За капіталізму в XVII–XVIII ст. виникає чимало банків в Англії – наймогутнішій на той час країні світу. Тут у 1694 групою лондонських банкірів був організований перший акціонерний банк, який у 1844 став центральним банком. Першими банкірами в Англії були переважно золотарі, які приймали на зберігання золото під розписку, що була депозитною квитанцією, а з часом перетворилася на вексель банкіра – банківський білет. Центральний банк Франції засновано в 1800, Фінляндії – в 1811, Японії – в 1882. Акумулювання грошових коштів у банках та надання позик здійснювалося здебільшого за рахунок внесків капіталістів, причому кредити видавали переважно торговими розписками. Такі розписки стали видавати і при купівлі приватних комерційних векселів. Кредитування відбувалося також через запис кредитів на рахунок клієнтів. Будучи гарантом векселів комерсантів і оплачуючи їх достроково готівкою, банки сприяли зростанню вексельного обігу, банкнота перетворилася на вексель банкіра, обіг векселів поступово замінювався обігом банкнот (кредитних грошей) і чеків, за допомогою яких здійснювалися безготівкові розрахунки. У XVII–XIX ст. найважливішою функцією банків було посередництво у кредитних платежах. З їх зростанням позичковий капітал стає однією з відокремлених форм промислового капіталу, що розвивається за певними законами. Щоб своєчасно виконувати свої зобов'язання, банки зберігають резервні фонди у вигляді коштовних металів га вкладів у Центральному банку. Через акумулювання грошових коштів промислових підприємств, землевласників, торговельних установ та заощаджень різних верств населення банки значно розширюють базу накопичення грошового капіталу. Ця їх функція набуває найбільшого розвитку з поширенням акціонерних банків у XIX ст. Діяльність банків сприяє витісненню з обігу металевих грошей. Банки надають позики не лише залежно від власного та залученого капіталу, а й через зарахування позик на рахунки клієнтів. Розширення цих функцій зумовлює концентрацію банківського капіталу, зростання масштабів привласнюваного ними прибутку. Основними джерелами цього прибутку є проведення банками розрахункових, емісійних, облікових та інших операцій, надання кредитів і встановлення при цьому вищих відсотків, ніж виплата відсотків по вкладах. Наприкінці XIX – на початку XX ст. із зростанням концентрації банківського капіталу виникають монополії – банківські картелі, синдикати (консорціуми), трести, концерни. Внаслідок цього зменшується кількість банків. Так, у США в 1921 було майже 30 тис комерційних банків, а в середині 90-х – до 13 тис. У 1985 активи 22 наймогутніших банків Америки перевищували 200 млрд. дол., частка 10 найкрупніших банків у сукупних активах зросла у 1940–94 з 15 до 40%. Наймогутніший комерційний банк США «Сітікорп оф Нью-Йорк» мав сукупні активи понад 216 млрд., у той час як середні банки – від 300 млн. до 5 млрд. дол. У 1998 в США внаслідок злиття утвердився банк з активами понад 500 млрд. дол. Водночас зростає кількість відділень банків, різновидів послуг, які вони надають, внаслідок чого акумульовані ними капітали значно зростають. У США кількість відділень банків за 1921-95 зросла з 1,5 до майже 56 тис., а на американському кредитному ринку щорічно акумулюється понад 600 млрд. дол. Водночас із концентрацією банків відбувається їх централізація, особливо у 80-ті XX ст. Лише в першій половиш 80-х крупні банки поглинули понад 200 середніх і малих. Концентрація й централізація банківського капіталу, його монополізація зумовили як якісні зміни у виконуваних ними функціях, так і появу нових функцій. Зокрема, від функцій посередництва у платежах і кредитах (що мали епізодичний характер) банки переходять до постійного кредитування галузей і підприємств. При цьому відбувається їх переорієнтація з короткотермінових позик на всі види та форми надання позичкових коштів, передусім на довготермінові інвестиції в основний капітал Завдяки цьому Б здобувають контроль за окремими підприємствами, певною мірою деякими галузями. Оскільки через кредитну систему країни, наприклад, у США проходить до 75% тимчасово вільних капіталів, а сума накопиченого грошового капіталу на початку 90-х становила понад 10 трлн. дол. (більшу частку їх акумулюють банки), то вони прямо й опосередковано розпоряджаються все більшою часткою власності промислових, торговельних, транспортних та інших компаній. Цьому значною мірою сприяють емісійно-установчі операції банків – випуск цінних паперів різних компаній та їх розміщення на валютних ринках. Свідченням зростаючого контролю банків (насамперед гігантських) за промисловістю є концентрація в їхніх руках крупних пакетів акцій і облігацій. Так, частка фінансових установ (і передусім банків) у загальній вартості розміщених акцій корпорацій США зросла з 6,7% у 1900 до понад 40% на початку 90-х. Крім того, зростає частка позичкових коштів в авуарах нефінансових корпорацій. Якщо в середині 50-х вона становила 53%, то на початку 90-х – майже 60%. Збільшується і загальна заборгованість приватних корпорацій (на початку 90-х – до 3,5 трлн. дол.), а на виплату відсотків за кредити корпорації в цей час витрачали до 30% припливу готівки (прибутку та амортизаційних відрахувань). Це свідчить про посилення зрощування банківського капіталу з промисловим, з одного боку, та зростаючу роль банків у цьому процесі, їх домінуюче значення – з іншого. Значно збільшилися масштаби кредитування банком держави через обслуговування державного боргу. Так, борг федерального уряду США зріс з 285 млрд. дол. у 1946 до майже 5 трлн. дол. у 1996. За цих умов постійно зростає значення кредиту в забезпеченні держави грошовими ресурсами. З цією метою міністерство фінансів випускає урядові цінні папери (облігації, векселі державної скарбниці, сертифікати заборгованості тощо), які є борговими зобов'язаннями держави і покривають її бюджетний дефіцит. Власники випущених цінних паперів – комерційні банки, страхові компанії, промислові корпорації, федеральні резервні банки та ін. У середині 90-х на відсотки з державного боргу власникам цінних паперів виплачено понад 250 млрд. дол. Для кращого забезпечення банками фінансування держави зростає державна власність у банківській сфері. Центральні банки переважно є власністю держави. У деяких країнах (Франція, Італія) державною власністю є й крупні комерційні банки. Створюються також спеціальні державні банки для фінансування зовнішньої торгівлі, сільського господарства, житлового будівництва та ін. Важлива функція банків в сучасних умовах – посередництво в міжнародному обігу позичкових капіталів, надання все більше міжнародних кредитів. Для цього створюються численні філіали іноземних банків у розвинутих країнах світу. Так, у США на них припадає до 20% всіх комерційних кредитів країни. В 1985 175 банків США мали 900 відділень у більш як 80 зарубіжних країнах та регіонах. Зарубіжні активи американських банків в цьому році сягнули майже 460 млрд. дол. (приблизно 20% їх сукупних активів всередині країни). Наприкінці XX ст. посилилась універсалізація банків. Крім зазначених вище функцій, вони виконують операції із страхування, консультаційного бізнесу (надання фінансової, комерційної, ринкової, технічної інформації тощо) Поширюється така форма діяльності банків, як фінансовий лізинг, проектне фінансування. Залежно від критеріїв класифікації існують різні види банків. За формами власності виділяють державні, приватні (в руках окремої особи), акціонерні, кооперативні, муніципальні й комунальні змішані (де поєднується державний капітал з іншими формами), міждержавні банки, за функціями та характером виконуваних операцій – банки емісійні, комерційні інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоторговельні та ін. банки. В Україні існує дворівнева банківська система Центральний банк (Національний банк України) га комерційні банки різних форм власності, спеціалізації тощо. В 1997 в Україні налічувалося понад 188 комерційних банків. Майже 4/5 статутних фондів діючих комерційних банків було сформовано за кошти державних підприємств. З 1.02.1996 Верховна Рада України визначила новий мінімальний розмір статутного фонду комерційного банку в сумі, еквівалентній 1 млн. ЕКЮ. На початку 1999 в Україні було зареєстровано 214 банків, 176 з яких мали ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій, а 167 – на проведення операцій з валютними цінностями. З 1992 по 1997 перестали існувати 32 комерційні банки.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.