Акціонерний банк

Акціонерний банк – банк, створений у формі акціонерної компанії внаслідок концентрації та централізації індивідуальних капіталів від випуску і продажу акцій. Перший акціонерний банк виник в Англії в 1694 (Банк Англії). На відміну від акціонерного банку, неакціонерний банк знаходиться в руках окремого капіталіста або партнерів. Акціонерний банк – основна форма утворення комерційних банків. Акціонерний банк – це переважно банк з середніми та крупними активами. До дрібних у США відносять банки з активами до 300 млн. дол., до середніх – від 300 млн. до 5 млрд. дол., до крупних – з понад 5 млрд. дол. На початку 90-х у 50 наймогутніших банках було сконцентровано майже 48% усіх активів (у 1960 – 43,4%).

Акціонерні банки розвиваються в таких основних формах:

• банківські картелі – угоди між крупними банками для проведення єдиної дивідендної політики, встановлення однакових відсоткових ставок тощо;
• банківські синдикати, або консорціуми – угоди між декількома великими банками для спільного проведення крупних прибуткових фінансових операцій, як правило, для випуску цінних паперів;
• банківські трести – угоди між кількома крупними банками для об'єднання їх власності на капітал і спільного управління ними;
• банківські концерни – угоди між: формально незалежними банками під фінансовим контролем наймогутнішого з них через скуповування контрольного пакета акцій; їх різновидом є банківські групи – сукупність банків, що контролюються одним акціонерним банком, спеціально створеним для скуповування контрольних пакетів банківських акцій – банківським холдингом.

Холдинги дають змогу встановлювати контроль за іншими фінансово-кредитними установами. У США холдинговими є майже 9 тис банків. Грошові коші й населення становлять не менше третини всіх ресурсів комерційних банків. Канали американського кредитного ринку щорічно акумулюють понад 600 млрд. дол. (у 1931 – до 90 млрд. дол.). Особливістю акціонерних банків є їх транснаціоналізація. Так, із 100 наймогутніших банків США 90 мають свої філіали майже у 100 країнах світу. Такі банки створюють, зокрема, крупні міжнародні консорціуми для розміщення облігаційних позик та інших прибуткових операцій. Завдяки цьому в останні роки майже 70% валових прибутків наймогутніших банків – наслідок транснаціоналізації банківської діяльності. Для розвитку акціонерного банку характерні, по-перше, централізація кредиту, кредитно-розрахункових операцій з промисловістю, торгівлею, державою і населенням. У США частка 10 найкрупніших акціонерних банків у сукупних банківських активах країни зросла з 15% у 1940 до 42% на початку 90-х. В Японії частка 4 таких наймогутніших банків збільшилася за цей період з 30 до майже 50%. По-друге, збільшення кредиту що його надають ці банки. Якщо у 1961 звичайний розмір банківських позик коливався від 30 і 350 тис. дол., то на початку 90-х – між 150 тис. і 1,8 млн. дол. По-третє, зростаюча централізація капіталів рантьє грошових заощаджень і доходів різних верств і соціальних груп. У США грошові кошти населення в середині 40-х становили чверть ресурсів акціонерних банків а в середині 90-х – понад третину. Загалом через кредитну систему США проходить майже 75% усіх грошових коштів, що використовуються в економіці. По-четверте, кредитування акціонерних банків держави з цією метою міністерство фінансів випускає урядові цінні папери (облігації, векселі державної скарбниці, сертифікати заборгованості тощо), які є борговими зобов'язаннями держави і покривають її бюджетний дефіцит. Власники випущених цінних паперів – комерційні банки страхові компанії, промислові корпорації, федеральні резервні банки та ін. У 1995 на відсотки власникам цінних паперів США сплачували понад 250 млрд. дол. По-п'яте, посилення міжнародного обігу позичкових капіталів, зростання обсягу міжнародних кредитів акціонерних банків. На початку 90-х щорічне переміщення позичкового капіталу становило майже 1,8 трлн. дол. По-шосте, поширення такої форми їх діяльності, як фінансовий лізинг (контракт, що передбачає виплату лізинговій компанії впродовж певного періоду суми, яка дорівнює величині амортизації устаткування і відповідної частини прибутків), проектне фінансування. У цьому разі банк силами своїх спеціалістів – інженерів, проектантів, техніків, архітекторів тощо – безпосередньо бере участь у проектуванні, сплачує всі витрати на здійснення проекту або забезпечує замовника кваліфікованими консультаціями. Вищий орган управління акціонерного банку – загальні збори акціонерів. За успішну діяльність акціонерного банку несе відповідальність рада директорів. Директори обираються на загальних зборах акціонерів на 1 рік. Кожен з них повинен бути прямим власником акцій на суму не менше 1 тис. дол. Головні функції ради директорів: 1) визначення цілей банку та його політики, 2) підбір керівників, 3) створення комітетів (виконавчого, обліково-позичкового, з трастових операцій, ревізійного), 3) контроль за позиками та інвестиціями; 4) розширення масштабів операцій; 5) перевірка банківських операцій. До апарату управління акціонерного банку входить голова ради директорів (правління), президент, виконавчий віце-президент, віце-президенти, помічники віце-президентів, скарбник і контролер. В Україні на початок 1997 існувало до 2600 банківських установ, понад 180 банків різних видів і форм власності. У 1997 акціонерні банки вклали в цінні папери майже 2 млрд. грн.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.