Іноземний банк

Іноземний банк – банк, який повністю або частково належить іноземному капіталу (приватному, колективному або державному) і діє насамперед у його інтересах. Діяльність іноземного банку перебуває під юрисдикцією національного законодавства і спрямовується в інтересах країни перебування. В епоху феодалізму, на нижчій стадії розвитку капіталізму основною формою існування іноземними банками були колоніальні банки в колоніях, які обслуговували торговців і переселенців. У процесі розвитку колоніальної системи імперіалізму банки перетворювалися на іноземні й обслуговували вивезення товарів і капіталу.

 

На вищій стадії розвитку капіталізму формою існування іноземних банків стали закордонні відділення та філії міжнародних банківських монополій. Місцем їх перебування спочатку були великі фінансові центри світу. Так, у Лондоні в 1914 налічувалося 29 інноваційних банків. Наприкінці 50-х – на початку 60-х діяльність цих банків набуває якісно нових рис, що зумовлено розгортанням НТР, посиленням процесу інтернаціоналізації господарського життя, зокрема інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтернаціоналізації капіталу (відносин власності), у т.ч. позичкового капіталу. Важливою умовою формування такого капіталу була лібералізація валютного режиму і введення наприкінці 50-х конвертованості (повної або часткової) більшості валют розвинутих країн Заходу. Специфічними умовами посилення діяльності інвестиційного банку в цей період є загострення проблеми незбалансованості міжнародних розрахунків, дефіцитів торговельних і платіжних балансів, фінансової заборгованості монополістичного (в т.ч. олігополістичного) капіталу й держави. Так, фінансова заборгованість промислових корпорацій США зросла з 85 млрд. дол. у 1946 до приблизно 2 трлн. дол. у 1993. Внаслідок цього значно збільшилися кількість іноземних банків та обсяги міжнародних ринків позичкового капіталу. На початку50-х налічувалося майже 1250 їх банківських відділень, агентств і представництв за кордоном, а на початку 70-х – понад 2700. За цей же період значно зросла кількість таких банків у Лондоні, Нью-Йорку та інших фінансових центрах світу. На початку70-х у Лондоні їх налічувалося приблизно 180, в Нью-Йорку – 81. Протягом одного десятиліття кількість іноземних банків у зазначених центрах зросла відповідно удвічі й утричі. За останні десятиліття такі центри з'явилися у Сінгапурі, Гонконгу та ін. Міжнародні ринки позичкового капіталу зросли з 10 млрд. дол. у 1960 до приблизно 5 трлн. дол. наприкінці 80-х та майже 10 трлн. дол. наприкінці 90-х. Основна частка операцій інноваційних банків у світових фінансових центрах здійснюється в євровалютах, вони кредитують провідні галузі промисловості, значна частина продукції яких іде на експорт. У ФРН, наприклад, до таких галузей належать машинобудування, приладобудування, хімічна промисловість та ін. Ці банки надають кредити країнам, що розвиваються, а також позики місцевому населенню. Так, у Великобританії питома вага позик, наданих ними місцевим фірмам і населенню, становить до 25% від загальної суми всіх позик. Іноземні банки здійснюють зовнішньоторговельні операції (на міжнародні розрахунки у зовнішній торгівлі й обігу припадає до 10% міжнародного платіжного обігу), а також фінансування дефіцитів платіжних балансів і дефіцитів держбюджетів, розширюють обслуговування діяльності транснаціональних промислових корпорацій, виконують такі нові види операцій, як проектне фінансування, надання інформаційних і консультаційних послуг, управління готівкою транснаціональних корпорацій та ін. За допомогою національного законодавства здійснюється ліцензування відділень іноземних банків, регламентується переведення їх прибутків в інші країни. Провідну роль серед цих банків у 60-80-х відігравали американські. Так, наприкінці 60-х на них припадало майже 60% операцій з євровалютами у Лондоні і ФРН, майже половина – у Франції. Наприкінці 80-х американські транснаціональні банки за допомогою своїх закордонних філій, відділень контролювали приблизно 30% банківських активів в інших країнах світу на суму понад 500 млрд. дол. Водночас із посиленням могутності транснаціональних банків інших країн скорочується частка долара на міжнародних кредитних ринках. Так, якщо у 1982 вона становила 88,2%, то наприкінці 80-х – 63%. Наприкінці 90-х серед 10 наймогутніших банків світу лише 2 були американські. Таке скорочення супроводжувалося зростанням частки японської єни, західнонімецької марки. Іноземні банки розпочали свою діяльність і в Україні. Поряд з іншими банками, створеними за участю іноземного капіталу, на початок 1998 існувало 7 банків із 100% іноземним капіталом.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.