Іпотечний банк

Іпотечний банк – спеціалізований фінансово-кредитний інститут, який надає довготермінові (на 25-30 років) кредити під заставу нерухомості (або для її придбання) з метою привласнення прибутків. Виник наприкінці XVIII ст. в Німеччині. Засобом залучення необхідних коштів для надання кредитів є випуск та продаж заставних листів (довготермінових цінних паперів) – боргових зобов'язань банку, тобто іпотечних кредитів (у т.ч. гарантованих та привілейованих), які приносять твердий відсоток. Представник держави своїм підписом засвідчує наявність необхідної застави. Заставні листи іпотечний банк випускає різними купюрами для вільного продажу і продажу на фондових біржах.

Заставні листи здебільшого продають за ціною, нижчою від номіналу, оскільки цей процес відбувається передусім через комерційні банки. За формами власності розрізняють іпотечні банки: приватний (належить окремій особі або сім'ї), колективний (існує у вигляді акціонерного банку), державний та змішаний. Так, у ФРН налічується понад 30 іпотечних банків, переважна більшість із них акціонерні, частина – державні й лише три – змішані. Водночас до 70% акціонерного капіталу іпотечного банку належить наймогутнішим комерційним банкам. Джерело фінансових ресурсів іпотечного банку – вклади фізичних та юридичних осіб, які прагнуть отримати іпотечний кредит, власний капітал банку та ін. Зокрема, іпотечний банк вкладає частину своїх коштів у цінні папери, надає певні фінансові послуги. Тому кредити під заставу землі надають пише в тому випадку, коли власники землі отримують стабільний дохід, а величина позики не перевищує 60% вартості об'єкта. Загалом іпотечний банк надає кредити землевласникам та підприємцям під заставу нерухомості (внаслідок чого виділяються земельні банки), комунальним організаціям під заставу міської нерухомості (внаслідок чого виділяються комунальні банки), а також для проведення меліоративних робіт (що є підставою для виділення меліоративних банків). Для надання позик комунальним організаціям випускають комунальні заставні листи, які гарантуються отримуваними податковими надходженнями. Причини купівлі заставних листів – намагання надійно вкласти вільні грошові кошти, отримати кредити під заставу в державних земельних банках та ін. Серед активних операцій іпотечних банків у розвинутих країнах світу понад 80% – довготермінові кредити на житлове та промислове будівництво, серед пасивних – понад 50% становить емісія у вигляді довготермінових облігацій. У багатьох країнах заставні листи випускають в обсязі, що не перевищує власний капітал іпотечного банку в 20 разів, причому розміри власного капіталу наприкінці XX ст. поступово зменшувалися. Водночас посилюється процес їх універсалізації (за рахунок виконання депозитних, лізингових та факторингових операцій).

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.