Колоніальний банк

Колоніальний банк – філіал великого банку метрополії або спеціальний кредитний інститут, створений для функціонування в колоніальних і залежних країнах. У середині 50-х XX ст. Великобританія як найбільша колоніальна імперія мала понад 40 таких банків із 6,5 тис відділеннями, а Франція, друга в світі колоніальна держава, – 40 банків із 708 відділеннями. Колоніальні банки відігравали важливу роль в експансії метрополій та експлуатації колоніальних народів. У своїх операціях вони використовували ресурси основних грошових ринків капіталістичного світу, а також капітали та заощадження місцевого населення, виплачуючи на вклади низькі відсоткові ставки. Наданням позик для колоній під високі відсотки ці банки сприяли їх пограбуванню.

Надаючи кредити на зовнішню торгівлю колоній з метрополіями, колоніальні банки допомагали метрополіям у значних кількостях вивозити із залежних країн дешеву й дефіцитну сировину, збільшувати ввезення в ці країни з метрополій непродовольчих товарів за високими цінами. Таким чином колоніальні баки сприяли збереженню багатьох залежних країн як аграрних додатків метрополій. Використовуючи своє монопольне становище в колоніальних і залежних країнах, вони здійснювали фінансові операції на умовах, що відповідали інтересам іноземних монополій, дискримінаційну політику щодо місцевого капіталу. Окремі колоніальні банки мали право випускати в колоніях грошові банкноти. Монополізувавши банківську справу, вони отримували значні прибутки від кредитування колоніальної торгівлі, випуску колоніальних позичок і створили фінансовому капіталу сприятливі умови для отримання максимальних прибутків за рахунок експлуатації народів колоній і залежних країн. Після Другої світової війни з розпадом колоніальної системи позиції цих банків було значно підірвано. В молодих суверенних державах почався процес створення національних грошово-кредитних систем, які поступово звільнялися від залежності іноземних банківських монополій.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.