Банківські операції

Банківські операції – операції з грошовими вкладами фізичних або юридичних осіб, за які банки виплачують вкладникам певний відсоток. Відображаються в банківській звітності як пасивні операції, за допомогою яких банки акумулюють свої ресурси для здійснення активних операцій, насамперед кредитних. У розвинутих країнах світу за допомогою пасивних операцій, отримання банком грошових коштів у кредит, формуються власні, залучені та емітовані засоби створюються додаткові ліквідні можливості фінансування активних операцій (створюються гроші).

Ця функція відрізняє комерційні банки від інших посередників її реалізація відбувається через надання кредиту фізичним або юридичним особам, завдяки чому зростає обсяг активів комерційних банків, а отриманий приріст відображається в пасиві сумою грошей, кредитованою на банківських рахунках фізичних та юридичних осіб. Важливо, щоб цей процес здійснювався відповідно до реальних потреб у грошах, законів грошового обігу, чинного законодавства і контролювався центральним банком через механізм банківських резервів. Зокрема, комерційні банки не можуть створювати грошову масу, що перевищує величину, країну їх резервам, грошовий мультиплікатор, який виникає при створенні ними грошей, повинен бути значно меншим від резервних норм. Так, наприкінці 1995 пасиви Бундесбанку ФРН складалися з резервів комерційних банків в обсязі 47 млрд. марок, готівка поза комерційними банками – 238 млрд., депозити уряду – менше 0,5 млрд., інші депозити і пасиви – 37 млрд., власний капітал – 25 млрд. марок. Золото та іноземні резерви в активах становили 126 млрд. марок, вимоги до банків – 203 млрд., вимоги до уряду – 9 млрд., інші активи – 10 млрд. марок.

В Україні депозитні операції комерційних банків в 90-х передбачали залучення різних вкладів у межах депозитних й ощадних операцій, а також отримання короткотермінових банківських позик, емісію цінних паперів, виставлення власних акцептів і соло-векселів. У 90-х в Україні на депозитах розміщувалися кошти, що перебували на рахунках державних закладів і організацій, громадських і а релігійних організацій, кошти орендарів, фермерів, приватних підприємств тощо. Розрізняють депозити до запитання, вклади на поточні рахунки, строкові вклади, ощадні вклади та ін. Певні особливості в нарахуванні й виплаті доходів на вклади властиві ощадним сертифікатам. Комерційні банки встановлюють відсотки на них залежно від терміну їх дії та величини вкладених коштів. Робота з коштами населення – одна з найбільш трудомістких і найменш прибуткових у банківській справі, але залучення цих коштів свідчить про авторитет банку. В країнах з соціальною ринковою економікою саме до цих банків уряди висувають найвищі вимоги щодо показників надійності. Для оперативного залучення необхідних додаткових коштів комерційні банки використовують можливості міжбанківського ринку ресурсів, на якому відбувається продаж грошових коштів, мобілізованих іншими кредитними установами.

У США для населення відкривають такі основні види рахунків:

• перевідні (або звичайні чекові рахунки), які відкривають проти вкладу до запитання, переважно невеликого. З клієнта щомісяця береться плата за ведення рахунку, за опрацювання кожного чека, за спеціальні запити (наприклад, до припинення платежів). Плата не береться у випадку, коли клієнт повинен залишати на рахунку певну мінімальну суму (за домовленістю з банком), витрати банку на ведення цих рахунків складаються з витрат на опрацювання чеків, обслуговування вкладів, виписування рахунків до оплати та поштових витрат;
• спеціальні чекові рахунки, за якими вкладник не здійснює щомісяця значної кількості платежів, рідко користується чековою книжкою. Тому встановлюється спеціальна плата за опрацювання кожного чека – в середньому 20 центів. Витрати банку складаються з тих самих статей, що й при веденні звичайних чекових рахунків;
• НАУ-рахунки, що відкриваються проти вкладів до запитання. На них виплачують відсоток, розмір якого обмежується. За ведення цього рахунку банк бере плату пропорційно середньому балансу (тобто суми, що повинна постійно знаходитися на рахунку) або мінімальному вкладу, а також плату за обслуговування кожного вкладу, кожного зняття з нього. Витрати банку за ведення НАУ-рахунків такі ж, як і виграти за ведення чекових рахунків, плюс відсоткові виплати, нараховані за середнім або мінімальним балансом;
• супер НАУ-рахунки. Банки встановлюють будь-яку відсоткову ставку, а плату за ведення рахунків беруть переважно за середнім балансом;
• рахунки депозитів грошового ринку. Відсоткова ставка не обмежується, але зняти гроші з нього можна не більше трьох разів на місяць за чеком і тричі на місяць за попередньою вимогою. За ведення цих операцій банк бере з клієнта відповідну плату;
• зберігання вкладів і відповідні рахунки, з яких виплата здійснюється на першу вимогу клієнта. Такі вклади засвідчуються видачею ощадної книжки. Витрати банку за цими рахунками складаються з витрати на обслуговування вкладів, виплати відсотків та ін. У деяких країнах банки за дорученням клієнтів переказують із ощадних рахунків гроші на сплату за електроенергію, газ телефон тощо;
• рахунки за строковими вкладами. Якщо мінімальний баланс менше 1000 дол., а вклад залучається на термін від 7 до 31 дня, то відсоткові виплати становлять 5,5%. Якщо баланс перевищує 1000 дол., а термін вкладу – понад 31 день, величина відсоткової ставки не обмежується. У випадку, коли клієнт вилучить вклад достроково, банк стягує штраф;
• «рахунки зв'язаних коштів», які об'єднують в єдине ціле різні рахунки виписування чеків, безплатне чекове обслуговування, надання кредитних карток клієнтам, скорочення відсотка за окремими видами споживчого кредиту та ін. За користування цим рахунком клієнт щомісяця сплачує 3-5 доларів. Крім того, банк може визначати розмір середнього або мінімального вкладу, за який плата не береться.

Американські банки також надають спеціальні послуги, розраховані на певні верстви населення – рахунки для пенсіонерів, молодих споживачів, різдвяні рахунки та ін. При здійсненні депозитів до запитання в Україні власник рахунку може використовувати різні форми платежів готівку, чек, переказ (або вексель). Відкривши такий рахунок, він передає банку право технічного ведення своїх платіжних операцій. Депозити до запитання класифікують залежно від характеру й належності коштів. Вклади до запитання можуть оформлятися на депозитні або на контокорентні рахунки. З депозитного рахунку власник може зняти лише суму фактичного залишку коштів, тобто має можливість використати лише суму власних грошей. На контокорентному рахунку можливий і плюсовий, і мінусовий залишок, тобто клієнт вбудь-який час може не лише повністю використати власні кошти, а й отримати від банку кредит. За депозитним сертифікатом (письмовим свідоцтвом про внесення грошових коштів) вкладник після закінчення встановленого терміну отримує депозит та відсотки на нього. Депозитні сертифікати випускають під обумовлений у договорі відсоток на певний термін або до запитання, іменні та на пред'явника іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж іншим особам недійсний. У деяких країнах випускають депозитні сертифікати, які можуть бути продані вкладникам банку або передані іншій особі за допомогою передаточного підпису (індосаменту) їх випускають переважно великим номіналом, і вони обертаються на вторинному ринку цінних паперів, що дає можливість їх власникам повернути грошові кошти до закінчення встановленого терміну депозиту. Якщо власник строкового депозитного сертифіката вимагає повернути кошти раніше встановленого терміну, йому виплачують менший відсоток, обумовлений у договорі.

Банківські операції – операції, які здійснюють банки для залучення й розміщення грошових коштів, цінних паперів, здійснення розрахунків. Розрізняють:

• активні операції, за допомогою яких банки розміщують наявні у них фінансові ресурси, тобто надають кредити, купують цінні папери;
• пасивні операції, за допомогою яких банки формують фінансові ресурси, тобто залучають вклади, продають цінні папери для наступного використання їх як активних засобів;
• комісійні (посередницькі) операції – надання послуг, виконання доручень, посередницькі операції.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.