Банківські нормативи

Банківські нормативи – комплекс рекомендованих і обов'язкових нормативів, встановлених національним (центральним) банком для комерційних банків з метою ефективного функціонування банківської системи. До банківських нормативів належать такі показники: мінімальний розмір статутного фонду, коефіцієнт достатності капіталу, ліквідність балансу, максимальний розмір ризику на одного позичальника.

Порядок їх розрахунку, терміни подання звітності про їх виконання та відповідні санкції за невиконання вимог встановлює НБУ. Мінімальні розміри статутного фонду банку в Україні з 1.VII.1998 – 3 млн. ЕКЮ. Статутний фонд має гарантувати фінансову діяльність банку, виконання ним всіх вимог клієнтів, здатність покривати можливі збитки від ризикової діяльності та створювати основу фінансування матеріально-технічної бази всієї діяльності банку, розширення банківського бізнесу за рахунок капіталізації частини прибутку. Світовий досвід підтверджує високу дієвість коефіцієнта платоспроможності банків, тому він використовується і НБУ. Цей коефіцієнт передбачає поділ активів комерційних банків залежно від ступеня ризику на чотири групи і встановлення відповідних диференційованих ставок резервних вимог. До першої групи з нульовим ризиком належать каса і прирівняні до неї кошти, кошти на кореспондентських рахунках у НБУ та в інших банках, кошти на резервному і депозитному рахунках в НБУ (обов'язкові резерви). До другої групи – активи з мінімальним ризиком (кошти на кореспондентських рахунках в іноземних банках, готівка в процесі інкасування, кредити гарантовані іншими банками). Можливість втрати таких коштів малоймовірна тому коефіцієнт платоспроможності становить 0,1. До третьої групи – будівлі та споруди, кредити під заставу майна, страхування, гарантії і поручительства інших підприємств, установ та організацій. Коефіцієнт ризику для цих активів – 0,5. Віднесення службових приміщень до третьої групи активів характерне лише для України, оскільки швидкий розвиток банківської та підприємницької діяльності створив дефіцит службових приміщень. Четверта група – активи з підвищеним ступенем ризику, тому коефіцієнт ризику для таких активів, як цінні папери. Уряду України, місцевих органів влади та гарантовані ними кредити, кредити без забезпечення, дебітори банку, факторингові операції, операції банку з цінними паперами та прострочена заборгованість за позички дорівнює 1. Співвідношення загального капіталу і загального обсягу його активів з урахуванням ступеня ризику розраховується за формулою:

КІ=ОК?100/АР,

де КІ – платоспроможність банку, ОК – загальний капітал банку (основний і додатковий), АР – активи банку, середньозважені з урахуванням ступеня ризику. Мінімальний коефіцієнт платоспроможності згідно зі світовими стандартами – в середньому 8%. У деяких країнах допускається коливання від 0,04 до 0,08. Сума ризику на одного позичальника розраховується в Україні на основі визначення т. зв. «великих» кредитів – позичок що перевищують 10% власного капіталу банку. Максимально допустимою (за розмірами) є позичка, яка становить 20% власного капіталу банку, а сумарний залишок за всіма наданими великими кредитами не повинен перевищувати власні кошти банку більш як у 8 разів. Страхуючись від непередбачених ризиків і забезпечуючи максимально можливу за даних умов прибутковість своїх активів, комерційні банки частину своїх депозитних коштів вкладають у високоліквідні цінні папери держави та акціонерних товариств. Отже, дотримуючись встановленого нормативу обов'язкових мінімальних резервів та інших вимог, комерційний банк здатний гарантувати своєчасність поточних і майбутніх платежів. Кошти банків, що перевищують законодавче встановлені розміри резервів (надлишкові резерви), комерційний банк надає позичальникам у кредит. Чим менша сума резервів, тим більшу кількість грошей може створити в процесі своєї діяльності банк. Діюча банківська система дає можливість надавати кредити, які в декілька разів перевищують наявні надлишкові резервні кошти. За динамічного зростання економіки переважає ймовірність своєчасності повернення кредитних сум, тому банки розширюють кредитування до максимально можливих розмірів. Це породжує загрозу непередбачених ризиків і закладає потужний потенціал інфляції і навпаки, проходження економічного циклу у фазі депресії спричиняє економічну нестабільність і загрозу ризиків неплатоспроможності боржників, тому банки вдаються до обмежень пропозиції кредитів, збільшують рівень гарантованої ліквідності, тобто на шкоду прибутковості збільшують резерви. У свою чергу, обмеження грошової пропозиції скорочує сукупний попит і поглиблює спад рівня виробництва та інших циклічних коливань. У таких ситуаціях Національний банк, регулюючи величину банківської облікової ставки та обов'язкових резервів, може до мінімуму обмежити амплітуду циклічних коливань і стримати інфляційний процес.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.