Ощадний банк

Ощадний банк – фінансова установа, що спеціалізується здебільшого на обслуговуванні населення через залучення грошових заощаджень громадян і надання кредитних, розрахункових та інших послуг. Виник наприкінці XVIII – на початку XIX ст. у Великобританії та Німеччині, а відтак в інших країнах. У процесі еволюції перетворився на банк універсальний, що виконує не лише депозитній кредитні, а й валютні операції, здійснює інвестиції у промисловість, торгівлю, тобто вступає у відносини економічної власності з приватними особами та компаніями.

Основні види ощадних банків: довіряльно-ощадні, взаємоощадні, поштово-ощадні, а також ощадні каси та позико-ощадні асоціації. Довіряльно-ощадні банки поширені у Великобританії. Найвагомішу роль відіграє Національний ощадний банк, який діє через мережу поштових відділень. Разом з довіряльно-ощадними банками він відкриває рахунки для фізичних осіб (звичайні рахунки), і для підприємств (передусім інвестиційні та ін.) майже в кожному поштовому відділенні. Вклади від населення приймаються в розмірі до 10 тис. фунтів стерлінгів за фіксованою відсотковою ставкою, при перевищенні цієї суми відсоток зростає пропорційно величині вкладу. Акумульовані кошти ощадного банку вкладає в державні цінні папери (облігації, казначейські векселі, бони та ін.), а на отримані на них дивіденди виплачує відсотки за вкладами. Така практика існує також в Австралії. За типами та формами власності довіряльно-ощадні банки відносять до типу колективних, а за формою – до кооперативних. Взаємо-ощадні банки належать до кооперативних, поширені у США, об'єднані тут в Національну асоціацію взаємоощадних банків. На відміну від довіряльно-ощадних не мають акціонерного капіталу, тобто не випускають і не продають акції, а початково внесені кошти через певний час повертаються засновникам. Управляють цими банками ради довірених осіб, які офіційно не отримують за свою роботу винагороди. Для дрібних вкладників відкривають звичайні, інвестиційні га НАУ-рахунки (проміжні між ощадним і поточним рахунками, їх своєрідний гібрид, відкриваються проти вкладів до запитання, розмір відсотка за ними обмежується, а за ведення рахунку береться плата пропорційно мінімальному або середньому балансу). Основні види активних операцій взаємоощадних банків, надання іпотечних та споживчих кредитів, вкладення коштів у цінні папери. Отриманий прибуток спрямовується на виплату відсотків на вклад (нижчі, ніж у комерційних банках), для створення гарантованих фондів. Для стимулювання діяльності взаємоощадних банків їх прибутки оподатковуються за заниженими ставками. Поштово-ощадні банки виникли наприкінці XIX – на початку XX ст., внаслідок організаційного об'єднання банків ощадних з поштовою системою (акумулюють кошти та виплачують відсотки через поштові відділення). Не мають акціонерного капіталу, але вкладають кошти в державні цінні папери. Зобов'язання цих банків з державною формою власності гарантує держава. Найважливіші операції поштово-ощадних банків депозитні, кредитні (для фізичних та юридичних осіб), розрахункові, переказні. Поширені у високо та середньорозвинутих країнах світу (Великобританії, Японії, Франції, Австралії, Індії та ін.). Ощадні каси є фінансовими установами, квоти яких формуються із заощаджень широких верств населення (передусім найманих працівників) і спрямовуються для надання дешевих (порівняно з комерційними банками) кредитів. Розрізняють державні (в т. ч. муніципальні) та приватні ощадні каси. Перші набули поширення у Франції, суто державні – у ФРН, Великобританії та інших країнах. Так, в ощадних касах ФРН тримає вклади понад 60% населення. Власниками більшості таких кас є міста й райони, місцева влада несе відповідальність за їх розвиток, тому зобов'язання ощадних кас гарантуються відповідними резервними фондами. Участь переважної кількості населення у вкладах (у т. ч. довготермінових) ощадних кас зумовлене прагненням забезпечити свою старість, отримувати дивіденди на цінні папери (акції га різні види облігацій, які купують каси для своїх клієнтів) та відсотки на депозити. Ощадні каси ФРН практикують такі форми вкладів, як заощадження плюс (надлишок доходу щомісяця вкладається з нарахуванням наростаючих відсотків), заощадження з премією, приростаючі заощадження та ін. Найважливіші активні операції ощадних кас – надання кредитів іпотечних, комерційних, споживчих (у т. ч. ломбардних – під заставу майна, що легко реалізується, конкорентних – клієнтам, які мають єдиний рахунок, рамбурсного – передбачає короткотермінове кредитування торговельних операцій та ін.), купівля-продаж цінних паперів, управління майном тощо. Організаційна система ощадних кас ґрунтується на принципах співробітництва і взаємодопомоги, згідно з якими низова ланка виконує лише посильні функції, решта покладаються на регіональні та інші об'єднання. Ощадні каси ФРН ведуть приблизно 37 млн. жирорахунків (безготівкових рахунків у поштових відділеннях, згідно з якими будь-яка особа може відкрити рахунок і переказувати кошти з нього іншим власникам поштових та банківських рахунків), з жирорахунків підприємств здійснюється розрахунково-касове обслуговування підприємців, у т. ч. міжнародних розрахунків. Позико-ощадні асоціації – фінансово-кредитні кооперативні установи, поширені у США. Залучають кошти населення (внаслідок чого більшість вкладників стають їх членами і мають право голосу) і вкладають їх у будівництво житлових будинків. Відсоткові ставки залежать від розмірів та термінів вкладу, співвідношення попиту та пропозиції. Вклади страхуються Федеральною позикоощадною страховою корпорацією. Позикоощадні асоціації надають кредити для житлового будівництва та придбання будинків терміном на 25 років за ринковими відсотковими ставками. В Німеччині такі кредити надають будівельно-ощадні каси (таким чином, зокрема, кредитується придбання приблизно половини квартир). Різні види ощадних банків доцільно створювати і в Україні.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.