Кооперативний банк

Кооперативний банк – спеціалізоване кредитно-фінансове підприємство, створене кооперативними підприємствами та пайовиками (як фізичними особами) на основі колективної та державної власності, демократичного характеру вибору керівних органів та прийняття рішень з метою пільгового кредитування дрібних і середніх підприємств та жителів (передусім у малих містах, сільській місцевості) і надання інших послуг на вигідніших (порівняно з комерційними банками) умовах.

Кооперативні банки виникли понад 100 років тому, і на початку XXI ст. виконують важливу функцію у банківській системі розвинутих країн світу. Так, у Франції кооперативний банк «Креді Агріколь» обслуговує понад 14 млн. клієнтів, у Нідерландах «Рабобанк Нідерланд» акумулює понад 40% ощадних вкладів жителів країни, у ФРГ «ДГ Банк Дойче Геноссеншафтсбанк» має найбільшу мережу банківських контор (до 20 тис.), в Австрії «Геноссеншафтліхе центральбанк АГ» – найбільше кредитно-фінансове підприємство. Важливе місце кооперативних банків у кредитній системі багатьох розвину цих країн світу зумовлене передусім масштабами кооперативного руху, зокрема функціонуванням та розвитком понад 650 тис кооперативних підприємств та майже 700 млн. пайовиків. Серед них до 60% пайовиків кооперативних банків в ФРН є найманими працівниками, приблизно 16% – дрібні та середні підприємці.

Поряд з великими кооперативними банками успішно функціонують дрібні та середні банки, які виживають завдяки принципам їх діяльності, дії в окремих нішах ринку кредитних послуг, значною мірою закритих від конкуренції комерційних банків. Так, фінський кооперативний банк «Окобанк» – найкрупніший у світі кредитор звірівницьких господарств. Кооперативний банк характеризуються дво- або трирівневою системою організації. За трирівневої системи першою ланкою організації є кредитні товариства або кредитні каси у сільській місцевості та малих містечках. Такі каси, наприклад, у «Креді Агріколь» не мають права займатися депозитними операціями (а отже, не є банками), але є головними пайовиками майже 100 регіональних банків, які, у свою чергу, діють в окремих департаментах і є основними власниками фінансових ресурсів головних кооперативних банків. Так, у «ДГ Банк Дойче Геноссеншафтсбанк» регіональним кооперативним банком та іншим кооперативним організаціям належить понад 90% власності. На макроеко-номічному рівні організаційна структура цього банку представлена, з одного боку, державною організацією (яка розподіляє кредити між фермерами, здійснює інвестування тимчасово вільних ресурсів регіональних банків га нагляд за діяльністю перших двох ланок) і недержавною (яка контролює роботу регіональних банків та представляє інтереси банку у відповідних підприємницьких союзах та окремих державних органах) – з іншого.

Демократичний характер організації кооперативних банків виявляється передусім у тому, що окремий пайовик незалежно від величини власного паю має лише один голос на загальних зборах акціонерної компанії без права передачі його іншим уповноваженим особам, а членами правління та спостережної ради, які обираються на цих зборах, можуть бути тільки пайовики, що працюють там на громадських засадах. Так, у “ДГ Банк” в управлінську раду на загальних зборах обирають 16 пайовиків, решту 16 призначають організації пайовиків. Причому 16 осіб представляють кооперативний банк, решта – різні види кооперативів (торгові, промислові, житлово-будівельні, споживчі), а також союзи фермерів і по одному – три різні банки, що пов'язані з діяльністю кооперативних підприємств, у т. ч. центрального банку країни. Чітка організація в діяльності кооперативного банку осягається внаслідок розмежування функцій кожного структурного елемента, зокрема тим, що низові ланки (наприклад, кооперативні каси в Австрії) виконують лише властиві їм функції, а наступна ланка цієї структури – центральні кооперативні каси – ті завдання, які неспроможні вирішити попередні ланки даної банківської системи (розрахунки між кооперативними касами, перерозподіл тимчасово вільних коштів, підготовка кадрів та ін.).

Головними функціями центрального банку кооперативної системи країни є, як правило, перерозподіл тимчасово вільних ресурсів у межах цієї системи, емісія позик та боргових зобов'язань, вкладання фінансових ресурсів в цінні папери та їх зберігання, здійснення розрахунків між центральними кооперативними касами та підготовка для них кадрів, проведення операційна міжнародному ринку капіталів, вдосконалення банківського обліку та ін. У свою чергу, центральний банк країни (який має свого представника в управлінській раді) взаємодіє лише з головним банком. Через головний банк здійснюється управління обов'язковими резервами, рефінансування та ін. Розподіл прибутків або збитків у кооперативних банків в одних країнах відбувається залежно від величини пайових вкладів, в інших прибуток спрямовують на поповнення резервних фондів, для надання пільгових кредитів та ін. З метою стимулювання діяльності кооперативних банків держава або звільняє його від сплати податків на період становлення, або встановлює нижчі податки (порівняно з іншими фінансово-кредитними підприємствами), а із зміцненням його позицій – однакові ставки оподаткування. Державні органи водночас здійснюють контроль за дотриманням кооперативними банками чинного законодавства. Поточний контроль за діяльністю цих банків здійснюють незалежні, державні організації.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.